розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Служби у справах дітей Київської районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим в інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2013 року,

У квітні 2013 року Служба у справах дітей Київської районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим звернулася до суду в інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з указаним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 березня 2012 року малолітні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 були відібрані від матері без позбавлення батьківського піклування. Малолітні перебувають у Кримській Республіканській установі "Дитячій будинок "Ялиночка". До теперішнього часу ОСОБА_6 не виконала покладених на неї рішенням суду обов'язків, не створила необхідних умов для належного виховання та проживання дітей, ніколи не відвідувала дітей та не цікавилася ними за весь період їх перебування в дитячих установах. Житло, у якому вона проживає, в січні 2011 року постраждало від пожежі та дотепер не відновлено. Крім того, за місцем реєстрації ОСОБА_6 характеризується негативно, зловживає спиртними напоями, не працює. Посилаючись на зазначене, позивач просив позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 червня 2013 року позов задоволено частково. Попереджено ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, про необхідність зміни свого ставлення до виховання дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Покладено на Службу у справах дітей Київської районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим контроль за виконанням ОСОБА_6 своїх батьківських обов'язків відносно зазначених малолітніх дітей. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2013 року заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 червня 2013 року скасовано. Позов Служби у справах дітей Київської районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим задоволено. Позбавлено ОСОБА_6 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Передано дітей органу опіки та піклування. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 3 ст. 335 ЦПК України, суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Висновки судів зазначеним вимогам закону не відповідають.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, і оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, то дійшов висновку про необхідність попередження її про зміну ставлення до виховання дитини та покладення на органи опіки і піклування контролю за виконанням матір'ю батьківських обов'язків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_6 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, тому, враховуючи положення Декларації прав дитини та постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) , дійшов висновку про наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки вони зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 є матір'ю малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. На даний час діти проживають у Кримській республіканській установі "Дитячій будинок "Ялиночка".

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно з п. п. 15, 16, 18 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) (зі змінами) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Суд першої інстанції безспірно встановив, що відповідач ухиляється від виконання обов'язків по вихованню дітей, проте, пославшись тільки на те, що вона висловлювала позитивну критику відносно себе, а позбавлення батьківства є крайнім заходом, попередили її про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини.

У порушення наведених вище норм законодавства, суд належним чином не перевірив доводи позивача щодо факту свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками та не надали належної оцінки доказам на їх підтвердження. Не з'ясував обставин, існування яких могло стати перешкодою у здійсненні таких обов'язків, що виключало б винну поведінку відповідача в ухиленні від виховання дітей.

Ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не дав належної оцінки встановленим обставинам у справі, належним чином не перевірив доводів та заперечень відповідача, не встановив, чи свідомо та умисно вона ухиляється від виконання батьківських обов'язків, чи є доведеними факти такого ухилення, не з'ясував у чому саме полягає небезпека залишення дітей у відповідача для їх життя та морального виховання з урахуванням того, що діти фактично на час розгляду справи знаходилися та проживали в дитячому будинку. Разом із тим, апеляційний суд не звернув уваги та не дав правової оцінки тому, що відповідач зазначала про вчинення нею в подальшому всіх можливих дій щодо створення належних умов для утримання малолітніх дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 червня 2013 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.