розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2013 року,

У вересні 2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 5 травня 2008 року між сторонами укладено кредитно-заставний договір, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 15374,14 доларів США із сплатою 16,92 % річних та строком повернення до 3 травня 2013 року. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем кредитних зобов'язань, станом на 19 серпня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 12557,39 доларів США, що еквівалентно 100101 грн 23 коп., яку позивач просив стягнути.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2012 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 100101 грн 23 коп. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2013 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2012 року в частині стягнення неустойки скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення штрафу у розмірі 627,84 доларів США; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" пеню у розмірі 8000 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

ОСОБА_4, яка діє від імені ПАТ КБ "Приватбанк", звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що сплата неустойки є відповідальністю за порушення зобов'язання одного виду незалежно від її форми (штраф, пеня), а тому судом першої інстанції протиправно притягнуто відповідача до юридичної відповідальності одного виду за одне і те ж саме правопорушення та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Проте повністю з такими висновками суду погодитися не можна.

Судами встановлено, що 5 травня 2008 року між сторонами укладено кредитно-заставний договір, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 15374,14 доларів США із сплатою 16,92 % річних, строком до 3 травня 2013 року.

У зв'язку з неналежним виконанням кредитних зобов'язань, станом на 19 серпня 2011 року у відповідача утворилась заборгованість, яка складається з: тіла кредиту - 5178,88 доларів США; штрафу - 627,84 доларів США та пені - 6750,67 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою у вигляді пені та штрафу, що є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу зазначених статей, штраф є відповідальністю, яка залежить лише від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання та у часі визначається з настанням однієї з подій: невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Штраф має разовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання.

Пенею ж є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто встановлює юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити певну суму, яка залежить не тільки від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а й від часу такого невиконання.

Виходячи з умов укладеного між сторонами договору, ними визначені самостійні підстави, які відрізняються між собою, для застосування пені та штрафу, як форми неустойки. Тому зроблений у рішенні апеляційного суду висновок про те, що відповідача притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за одне і те ж порушення, є помилковим.

Згідно рішення суду першої інстанції з ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто 100101 грн 23 коп. заборгованості за договором кредиту.

Апеляційний суд, відмовляючи у стягненні 627,84 доларів США штрафу та фактично зменшуючи розмір неустойки до 8000 грн, не вказав до якої суми зменшується загальний розмір стягнутих коштів, розрахунків з цього приводу не навів, зокрема не вказав, яку суму в гривнях складають 627,84 доларів США штрафу у стягненні яких відмовлено.

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до цього суду.