розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області, управління Державної казначейської служби України у Овідіопольському районі Одеської області, третя особа - Приватне підприємство "Ніка", про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 червня 2013 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно з договорами купівлі-продажу № 32 від 09 липня 2010 року, № 67 від 23 серпня 2010 року, № 73 від 13 вересня 2010 року, № 79 від 02 жовтня 2010 року, № 80 від 06 жовтня 2010 року та № 84 від 04 жовтня 2010 року він придбав у ПП "Елітстандарт" та ТОВ "МС ПРІМ" риболовецькі товари на загальну суму 11 012 465 грн. Товар зберігався у семи контейнерах у складських приміщеннях АДРЕСА_1, які він орендував на підставі договору суборенди № 1 від 01 червня 2010 року. В період з 05 по 13 жовтня 2010 року податковою міліцією Овідіопольського району було проведено перевірку за фактом виявлення безхазяйного майна в складських приміщеннях, проведено огляд цих приміщень та вилучено товар на загальну суму 11 012 465 грн. 15 листопада 2010 року він звернувся до ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області із заявою про повернення вилученого майна, додавши документи, що підтверджують його право власності на вилучене майно. Але відповіді на заяву він не отримав. Посилаючись на те, що до цього часу товар йому не повернуто, а неправомірними діями відповідача йому завдано шкоду на суму 11 012 465 грн. просив стягнути зазначену суму з державного бюджету.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 27 березня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто на його користь з державного бюджету майнову шкоду в розмірі 11 012 465 грн, завдану незаконними діями Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 07 червня 2013 року апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області та управління Державної казначейської служби України у Овідіопольському районі Одеської області задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. Провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права, і просить залишити в силі рішення районного суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Висновки суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідають.

Ухвалюючи рішення, районний суд виходив з того, що дії ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області щодо вилучення майна та не повернення його в подальшому власнику є протиправними та такими, що завдали майнової шкоди позивачу, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачем ставиться питання про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, неправомірними діями посадових осіб ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області (працівниками податкової міліції) при здійсненні ними перевірки інформації про правопорушення відповідно до норм КПК України (1001-05) та Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) , ці правовідносини врегульовані кримінально-процесуальним законодавством України, а тому даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Як роз'яснено у п. 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 (v0003740-13) "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на виконання переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ст. 15 ЦПК.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державною у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 3 ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до п. 2 ст. 3 зазначеного Закону громадянину відшкодовується (повертається) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Враховуючи викладене, зазначений спір є цивільно-правовим і відповідно до зазначених норм права підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України та ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рим, 4.ХІ.1950), яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року, кожен при вирішенні прав щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерела права.

Суд апеляційної інстанції вищенаведені норми законодавства не врахував та дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі.

Порушення судом апеляційної інстанції наведених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та перевірки законності ухваленого судом першої інстанції рішення, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до цього суду.