У червні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 вересня 1983 року він є власником ј частини будинку по АДРЕСА_1. Власником інших ѕ частин вказаного будинку є відповідачка ОСОБА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу від 12 червня 1997 року. Будинок та надвірні споруди розташовані на земельній ділянці площею 398 кв. м, яку на підставі розпорядження Ленінської районної держадміністрації м. Севастополя від 8 грудня 1997 року № 1433 передано ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у спільну часткову власність, про що 02 липня 2002 року співвласникам видано державний акт на право приватної власності на землю. Позивач зазначає, що з 1983 року між ним та відповідачкою встановлено порядок користування будинком та земельною ділянкою. Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив задовольнити його позовні вимоги і поділити будинок і земельну ділянку в натурі між співвласниками, виділити в натурі позивачу ј частину із майна, що є у спільній частковій власності, зокрема виділити йому в натурі квартиру АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 99,5 кв. м, а відповідачці виділити в натурі квартиру АДРЕСА_3 і земельну ділянку площею 298,5 кв. м, право спільної часткової власності припинити.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 23 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 26 липня 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 23 травня 2013 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Поділено будинок з надвірними спорудами і земельну ділянку площею 398 кв. м в натурі між співвласниками. Виділено ОСОБА_3 у власність квартиру АДРЕСА_2, надвірні споруди, а також земельну ділянку площею 99,5 кв. м. Виділено ОСОБА_4 у власність квартиру АДРЕСА_3, надвірні споруди, а також земельну ділянку площею 298,5 кв. м. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 різницю у ідеальних частках в розмірі 41 582 грн. 50 коп. Право спільної часткової власності сторін на жилий будинок припинено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи (стаття 309 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Установлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 вересня 1983 року ОСОБА_3 є власником ј частини будинку по АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 є власником ѕ частин вказаного будинку на підставі договору купівлі-продажу від 12 червня 1997 року.

Згідно державного акта на право приватної власності на землю від 02 липня 2002 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є співвласниками земельної ділянки площею 0,0398 га, по ј та ѕ частин відповідно, на якій розташований будинок.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з правилами статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що положення статті 364 ЦК України і статті 365 ЦК України є взаємовиключними і одночасно застосовані бути не можуть.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_3 посилався на положення статті 364 ЦК України, тобто просив виділити у натурі його частку із майна, що перебуває у спільній частковій власності його та відповідачки ОСОБА_4

Суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України не встановив характер спірних правовідносин; не уточнивши предмет заявленого позову, дійшов передчасного висновку про стягнення грошової компенсації на користь відповідачки за зменшення її ідеальної частки, оскільки відповідачка заперечувала проти зменшення її ідеальної частки і виплати компенсації, а примушування до цього є порушенням її прав; виділивши відповідачці нерухоме майно, розмір якого є меншим від її ідеальної частки, суд не з'ясував, чи не обмежить такий порядок користування будинком та земельною ділянкою її права як власника ѕ частин у спільній частковій власності.

У силу статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже основним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Проте суд апеляційної інстанції, стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за зменшення її частки, не зазначив про зміну часток у праві власності на будинок, також суд не звернув уваги на те, що позивач ставив питання саме щодо виділу його частки із спільного майна, і не просив встановити порядок користування будинком та земельною ділянкою.

Верховний Суд України у абзаці першому пункту 6 постанови Пленуму "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) зазначив, що судам при вирішенні справ про виділ у натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, слід мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

При вирішенні питання про можливість поділу житлового будинку, суд прийнявши як належний та допустимий доказ висновок спеціаліста, разом з тим не врахував вимоги пункту 2.4. Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна № 55, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року (z0774-07) , згідно якої поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами та за наявності на це дозволів органу місцевого самоврядування та інших компетентних органів, які в матеріалах справи відсутні.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив, які правовідносини випливають із встановлених обставин та, які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин, не з'ясував всі обставини у справі, не дослідив докази та не надав їм оцінки.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.