розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Феодосіякурорт-плюс", Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Феодосія про встановлення факту, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 липня 2013 року,

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Феодосіякурорт-плюс" (далі - ТОВ "Феодосіякурорт-плюс"), Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Феодосія (далі - Фонд) про встановлення факту, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії.

Зазначала, що працювала у ТОВ "Феодосіякурорт-плюс" на посаді екскурсовода у літній період 2009-2010 років, з травня 2011 до 22 серпня 2011 року, проте не була офіційно оформлена.

22 серпня 2011 року під час виконання трудових обов'язків стався нещасний випадок - дорожньо-транспортна пригода в результаті якої вона стала інвалідом першої групи.

Посилаючись на те, що з вини відповідачів опинилася у скрутному положенні, оскільки через відсутність довідки про середню заробітну плату та трудової книжки, позбавлена можливості отримати від Фонду виплату одноразової допомоги та щомісячних страхових платежів, ОСОБА_1 просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, встановити факт її трудових відносин з ТОВ "Феодосіякурорт-плюс" з 01 червня 2009 року до 01 листопада 2009 року, з 01 червня 2010 року до 01 жовтня 2010 року, з 01 травня 2011 року до 01 листопада 2011 року, працюючи на посаді екскурсовода, зобов'язати відповідача внести записи до трудової книжки та надати відомості про середню заробітну плату за вказаний період, нарахувати середню заробітну плату у розмірі 5 400 грн. щомісячно, стягнути з ТОВ "Феодосіякурорт-плюс" 141 729 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 51 000 грн.. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди й зобов'язати Фонд здійснити нарахування та виплату одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 квітня 2013 року позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "Феодосіякурорт-плюс" внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття на роботу до товариства на посаду екскурсовода - 22 серпня 2011 року.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 липня 2013 року, зазначене рішення міського суду в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання внести запис у трудову книжку скасовано й в задоволенні таких вимог відмовлено.

Виключено з мотивувальної частині рішення посилання на те, що встановлення факту перебування у трудових відносинах не передбачено законом і не створює правових наслідків, а тому відсутні підстави для задоволення таких вимог.

У решті рішення міського суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд чи ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідають.

Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, виходив з встановлення факту порушення прав позивачки тільки з приводу невнесення запису у трудову книжку про працевлаштування 22 серпня 2011 року.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

За правилами ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, на визначений строк та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (ч.4 ст. 24 КЗпП України).

Отже, законом передбачено, порядок укладення трудового договору й необхідні його умови, при прийнятті відповідного працівника на роботу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що будучи фактично допущеною до роботи, без належного оформлення трудової книжки та наказу, вона сумлінно виконувала свої трудові обов'язки й підкорялася внутрішньому трудовому розпорядку товариства.

Матеріали даної справи містять списки пасажирів (маршрутні листи), що брали участь в екскурсіях, які організовувало ТОВ "Феодосіякурорт-плюс" та серед яких зазначено позивачку, як екскурсовода товариства.

Також у матеріалах справи наявні складені відповідачем ТОВ "Феодосіякурорт-плюс" акти за формою Н-1 та Н-5 про нещасний випадок на виробництві, що стався з ОСОБА_2

Однак, зазначене залишилося поза увагою як суду першої так і апеляційної інстанції, проте вказані обставини мають визначальне значення для вирішення справи.

Таким чином, на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставин справи; не дослідили наданих сторонами доказів й не надали їм належної оцінки, й дійшли передчасних висновків щодо відсутності правових підстав для встановлення факту перебування позивачки із ТОВ "Феодосіякурорт-плюс" у трудових відносинах.

Крім того, суди у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин й правовою нормою що підлягає застосуванню до таких правовідносин; не уточнили позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, не з'ясували підстави таких вимог та не визначилися хто є власником автомобіля, за участю якого сталася дорожньо-транспортна пригода й чи застрахована цивільно-правова відповідальність власника й відповідно не вирішили питання щодо залучення вказаних осіб, а саме власника автомобіля і страхову компанію до участі у справі.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.