суддів: Леванчука А.О., Матвєєвої О.А.,Нагорняка В.А., Писаної Т.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: відділ ДВС Миронівського районного управління юстиції Київської області про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів,

за касаційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2013 року,

У червні 2012 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 24 листопада 1997 року з ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. у розмірі ј всіх видів заробітку кожного місяця. Починаючи з 13 листопада 1997 року і до повноліття дитини, але не менше встановленого мінімуму.

Відповідач сплачував аліменти нерегулярно та у розмірі, який встановлював самостійно, внаслідок чого за період з 01 квітня 2006 року по 30 квітня 2012 року утворилась заборгованість по аліментах в розмірі 22 579, 54 грн.

З цих підстав просила суд стягнути з відповідача заборгованість з аліментів з 01 квітня 2006 року по 01 жовтня 2012 року в сумі 23 922,99 грн та неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за вказаний період, яка складає 278 294, 91 грн. та судові витрати.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 01 квітня 2006 року по 01 жовтня 2012 року в сумі 22 667 грн 04 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період 01 червня 2012 року по 01 жовтня 2012 року в сумі 948 грн 59 коп.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2013 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2013 року скасовано, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період з березня 2006 року по вересень 2012 року в розмірі 41 408 грн та судові витрати в розмірі 1110 грн.

У частині стягнення заборгованості за аліментами рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просить рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2013 року скасувати, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд вважав, що заборгованість за аліментами підлягає стягненню в повному обсязі, а пеня з дня отримання повідомлення від державного виконавця про заборгованість зі сплати аліментів та попередження про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів - 30 травня 2012 року.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення неустойки (пені) за аліментами виходив з того, що суд першої інстанції не врахував вимоги ч. 2 ст. 550 ЦК України і вважав, що пеня має нараховуватися з часу невиконання рішення суду.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Згідно зі ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 187 СК України один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

За положеннями ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

Указана норма матеріального права визначає порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні за заявою платника, поданою відповідно до ст. 187 СК України.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" і згідно з ч. 9 цієї статті суд вирішує питання щодо заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Тобто за відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень указаного Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

Місцевим судом встановлено, що постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 24 листопада 1997 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 стягнуті аліменти на утримання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. у розмірі ј всіх видів заробітку щомісячно починаючи з 13 листопада 1997 року і до повноліття дитини, але не менше встановленого мінімуму.

Судом також встановлено, що відповідач сплачував аліменти нерегулярно та у розмірі, меншому ніж встановлено постановою суду, внаслідок чого допустив заборгованість за період з 01 квітня 2006 року по 31 жовтня 2012 року.

Встановивши такі обставини місцевий суд не врахував вимоги ст. 14 ЦПК України та ст. ст. 180, 187, 194 Сімейного кодексу України, за якими стягнення аліментів за минулий час допускається у випадках, якщо аліменти сплачувалися боржником добровільно, а не за судовим рішенням. Внаслідок незастосування зазначених норм матеріального права та порушення вимог ст. 14 ЦПК України місцевий суд прийшов до помилкового висновку про повторне стягнення присуджених аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі 6-81цс13 від 11 вересня 2013, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Із рішення суду вбачається, що частково задовольняючи вимоги в частині стягнення пені, що місцевий суд хоч і послався на ст. 196 СК України, але визначив розмір пені за формулою, яка не відповідає вимогам цієї норми права.

Переглядаючи справу, апеляційний суд не звернув уваги на незастосування місцевим судом норм матеріального права та на порушення норм процесуального права і на помилки місцевого суду або щодор обрахунку розміру пені, і сам припустився цих же помилок.

Оскільки судами не застосовано закон, який підлягав застосуванню та не встановлено обставини, що мають значення для справи, то судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України з направленням справи на новий судовий розгляд до місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до місцевого суду.