розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Донбас" публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за касаційною скаргою дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Донбас" публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 25 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 червня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно з державним актом серії ЯГ № 743226, виданого 07 липня 2008 року, є власником земельної ділянки площею 6,99 га, розташованої на території Комінтернівської сільської ради Новоазовського району Донецької області, звернулася до суду із позовом до ДП "Ілліч-Агро Донбас" ПАТ "ММК ім. Ілліча" про визнання недійсним укладеного із відповідачем у 2008 році договору оренди цієї земельної ділянки, з наступних підстав. Зі змісту договору оренди, зареєстрованого в центрі державного земельного кадастру 13 січня 2012 року, вона довідалась, що строк оренди її земельної ділянки визначений в 15 років, і з'ясувала, що оспорюваний договір не містить істотних умов, які передбачені частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а саме: умови про передачу у заставу і внесення в статутний фонд права оренди земельної ділянки, що може бути використано відповідачем у власних потребах, та є порушенням норм закону при вчиненні правочину. Просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки і відшкодувати за рахунок відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 25 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 12 червня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі № 326, укладений 20 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ДП "Ілліч-Агро Донбас" ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", зареєстрований 13 січня 2012 року у відділі держкомзему у Новоазовському районі за № 142360004000661. Вирішено питання судових витрат.

У касаційній скарзі ДП "Ілліч - Агро Донбас" ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд виходив з того, що на момент реєстрації оспорюваний договір не містив такої істотної умови, як передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що є підставою для визнання договору оренди недійсним.

Проте, із вказаними висновками судів погодитися не можна у зв'язку з наступним.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом встановлено, що позивачка є власником земельної ділянки площею 6,99 га, розташованої на території Комінтернівської сільської ради Новоазовського району Донецької області, цільове призначення якої для ведення сільськогосподарського виробництва, що підтверджується актом серії ЯГ № 743220 (а.с. 7).

Між сторонами був укладений договір № 326 від 20 серпня 2008 року оренди вказаної земельної ділянки строком на 15 років з встановленням орендної плати у розмірі 2 % вартості орендованої земельної ділянки (п. 5.1 договору), договір оренди землі зареєстрований 13 січня 2012 року у відділі Держкомзему у Новоазовському районі (а.с. 8-9).

На час виникнення спірних правовідносин був чинним Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) , яким передбачено, що державна реєстрація договорів оренди земельної ділянки є певною процедурою, яка займає визначений проміжок часу. Тобто підписання договору оренди та його державна реєстрація можуть не збігатися у часі.

Отже до спірних правовідносин необхідно застосовувати закон, що діяв на час укладення договору, оскільки своїм підписом сторони узгодили істотні умови договору відповідно до закону, чинного на час його підписання.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", яка діяла на час укладання спірного договору оренди (1 квітня 2008 року), істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Судом встановлено, що 13 січня 2012 року вказаний договір оренди був зареєстрований у відділі Держкомзему у Новоазовському районі Донецької області за № 142360004000661.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Відтак, на дату підписання договору оренди (20 серпня 2008 року) визначення умов передачі земельної ділянки в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки не було передбачено законом як істотна умова договору оренди землі. Така істотна умова договору оренди землі внесена до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" Законом України від 16 вересня 2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" (509-17) . Цей Закон набрав чинності з дня його опублікування і йому зворотної дії в часі не надано.

У зв'язку із цим на дату підписання договору оренди землі такої умови в договорі й не могло бути зазначено як істотної умови договору, оскільки її не існувало в законі.

Однак, суди належним чином не перевірили доводи, які мають значення для правильного вирішення справи та, у порушення вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України та виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України та ст. ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" без детального зясування всіх дійсних обставин і умов договору, які були істотними на момент укладення цього договору, дійшли висновку про те, що оспорюваний договір оренди землі є недійсним, хоча зазначений договір було підписано сторонами до законодавчих змін, а його державна реєстрація вказує на його чинність і не може змінювати день укладання договору.

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій, у порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 316 ЦПК України, не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи - касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.