розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Свердловську Луганської області на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 08 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 05 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Свердловську Луганської області про визнання акта про нещасний випадок дійсним та зобов'язання надати направлення на проходження огляду МСЕК,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Свердловську Луганської області, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 лютого 1982 року о 12 год. під час роботи, в якості прохідника на підземних роботах, у старательській артілі № 3 на Жалимбетському центральному руднику "Каззолото" з ним стався нещасний випадок, про що 29 лютого 1982 року був складений акт за формою Н-1. Однак він тривалий час з приводу цього нещасного випадку нікуди не звертався і продовжував працювати, але вже на інших підприємствах вугільної промисловості у шкідливих умовах праці, а 27 березня 2012 року він звернувся з відповідною заявою до відповідача, який відмовив йому у прийнятті документів, посилаючись на те, що йому необхідно пройти огляд МСЕК та надати акт про нещасний випадок за встановленою формою. Проте звернутись на теперішній час до роботодавця або профспілкового органу підприємства, на якому він отримав травму, неможливо, оскільки зазначене підприємство вже ліквідоване і жодних документів, окрім копії акта за формою Н-1, яка є у нього, не збереглось.

Посилаючись на зазначені обставини позивач просив суд визнати акт за формою Н-1 № 8 від 29 лютого 1982 року про нещасний випадок на виробництві, який стався з ним 27 лютого 1982 року на Жалимбетському центральному руднику "Каззолото" дійсним та зобов'язати відповідача прийняти зазначений акт для розгляду справ про страхові випадки і видати йому направлення для проходження огляду МСЕК для встановлення ступеню втрати працездатності.

Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 08 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 05 червня 2013 року, позовні вимоги позивача задоволено.

Визнано акт за формою Н-1 № 8 від 29 лютого 1982 року про нещасний випадок на виробництві, який стався 27 лютого 1982 року на Жалимбетському центральному руднику "Каззолото" з прохідником ОСОБА_3 дійсним.

Зобов'язано відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Свердловську Луганської області прийняти акт за формою Н-1 № 8 від 29 лютого 1982 року про нещасний випадок на виробництві для розгляду справ про страхові виплати та видати ОСОБА_3 направлення для проходження огляду МСЕК для встановлення ступеню втрати професійної працездатності.

Вирішено питання судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, починаючи з 15 грудня 1980 року працював на підземних роботах у старательській артілі № 3 на Жалимбетському центральному руднику "Каззолото" Целіноградської області. 27 лютого 1982 року о 12 год. під час роботи в якості прохідника з ним стався нещасний випадок, про що було складено акт № 8 за формою Н-1 від 29 лютого 1982 року. Внаслідок цього нещасного випадку позивач отримав травму.

Після отримання травми позивач за відшкодуванням шкоди до підприємства, на якому він працював, не звертався, незважаючи на те, що згідно з Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов'язаним з їх роботою, затверджених Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР від 22 грудня 1961 року № 483/25, підприємства несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникам каліцтвом або іншим ушкодження здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків.

Внаслідок отриманої ним травми позивач з 27 лютого 1982 року по 17 березня 1982 року знаходився на стаціонарному лікуванні, з діагнозом: пошкодження бокових зв`язок лівого колінного суглобу, перелом заднього краю великої берцової кістки. У зв`язку з тим, що його здоров`я погіршилось і він змушений лікуватися, тому вирішив звернутись до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Свердловську Луганської області для отримання одноразової грошової допомоги та щомісячних страхових виплат.

27 березня 2012 року позивач звернувся з відповідною заявою до відповідача, який відмовив йому у прийнятті документів, з посиланням на те, що йому необхідно пройти огляд МСЕК та надати акт про нещасний випадок за встановленою формою, або направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому він отримав травму.

Відповідно до ст. ст. 3, 13, 35 вищевказаного Закону України від 23 вересня 1999 року (1105-14) № 1105-Х1V держава гарантує усім застрахованим забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів. Для розгляду справ про страхові випадки до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що нещасний випадок на виробництві стався з позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а тому вказаний акт про нещасний випадок на виробництві, складений щодо позивача, є законним та дійсним.

Проте із вказаними висновками судів погодитися не можна у зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 отримав травму під час роботи у старательській артілі на Жолимбетському центральному руднику "Каззолото", Казахстан.

Згідно зі ст. 2 угоди від 09 вересня 1994 року "Соглашение о взаимном признании прав на возмещение вреда, причиненного работникам увечьем, профессиональным заболеванием либо иным повреждением здоровья, связанные с исполнением ими трудовых обязанностей" "возмещение вреда, причиненного работнику вследствие трудового увечья, иного повреждения здоровья (в том числе при наступлении потери трудоспособности в результате несчастного случая на производстве, связанного с исполнением работниками трудовых обязанностей, после переезда пострадавшего на территорию другой Стороны), смерти производится работодателем Стороны, законодательство которой распространялось на работника в момент получения увечья, иного повреждения здоровья, смерти.

Работодатель, ответственный за причинение вреда, производит его возмещение в соответствии со своим национальным законодательством".

Згідно зі ст. 3 вказаної угоди "возмещение вреда производится работодателем Стороны, законодательство которой распространялось на работника во время его трудовой деятельности, вызвавшей профессиональное заболевание, и в том случае, если указанное заболевание впервые было выявлено на территории другой Стороны".

Відповідно до ст. 7 угоди "в случае ликвидации предприятия, ответственного за вред, причиненный работникам, и отсутствия его правоприемника Сторона, на территории которой ликвидировано предприятие гарантирует возмещение вреда этим работникам в соответствии с национальным законодательством".

На зазначені норми закону суд першої інстанції та апеляційний суд уваги не звернули та належним чином не перевірили доводи відповідача про те, що потерпілі, які отримали каліцтво за межами України і переїхали в Україну на постійне місце проживання, не є застрахованими в Україні і за них не сплачувалися страхові внески, а тому здійснення їм страхових виплат за рахунок страхових коштів Фонду є нецільовим використанням Фонду.

Крім того, згідно з п. 23 постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (1232-2011-п) "Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" нещасний випадок, про який своєчасно не повідомлено керівника підприємства чи роботодавця потерпілого або внаслідок

якого втрата працездатності настала не одразу, розслідується і береться на облік згідно з цим Порядком протягом місяця після надходження заяви потерпілого чи уповноваженої ним особи, яка представляє його інтереси (незалежно від строку настання нещасного випадку).

У разі реорганізації підприємства, на якому стався такий

нещасний випадок, розслідування проводиться його правонаступником, а у разі ліквідації підприємства встановлення факту настання нещасного випадку розглядається у судовому порядку.

Проте в матеріалах справи відсутні докази того, що підприємство, на якому ОСОБА_3 отримав травму під час роботи, ліквідовано або реорганізовано. Також матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження систематичного лікування захворювання, яке пов'язане з виробничою травмою, отриманою ОСОБА_3 у 1982 році.

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212 215, 303, 316 ЦПК України (1618-15) не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи - касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.