розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного підприємства "Калина", третя особа - ОСОБА_5, про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину жилого будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 13 вересня 2012 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2013 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом та, уточнивши позовні вимоги, просила розділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: виділити їй наступне майно: 1/3 частину жилого будинку АДРЕСА_3; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, розташованої по АДРЕСА_3; 1/2 частину нежитлового приміщення - магазину площею 61,9 кв. м, розташованого по АДРЕСА_4, вартістю 580 700 грн; 1/2 частину будівельних матеріалів самовільно побудованої мансарди у будівлі магазину, розташованого по АДРЕСА_4; 1/2 земельної ділянки площею 56 кв. м, розташованої по АДРЕСА_4; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0564 га, розташованої по АДРЕСА_5; автомобіль ГАЗ-№33021 "Газель", 2000 року випуску, д.н. НОМЕР_1; обладнання для облаштування магазину загальною вартістю 109 600 грн, а саме: меблі (прилавки) для кондитерського відділу, торгові ваги марки TIGER, кондитерську вітрину, меблі (прилавки) відділу гастрономії, торгові ваги марки TIGER, холодильні вітрини - 2 шт., морозильну камеру "Люкс", кондиціонер LG S18LH, меблі і крісла в кабінеті, персональний факсимільний апарат "Panasonik", комп'ютер, антену, сейф, стелажі у кладовій, світильники, котел "ЕКО", батареї, водяний насос, підігрів води, дзеркало, сигналізацію, колодязь питної води; 1/2 частину статутного фонду приватного підприємства "Калина" (далі - ПП "Калина"), вартість якого становить по обмінному курсу 25 коп., загальною вартість майна у розмірі 798 172 грн 99 коп. Виділити відповідачу наступне майно: 1/3 частину жилого будинку АДРЕСА_3; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, розташовану по АДРЕСА_3; 1/2 частину нежитлового приміщення - магазину площею 61,9 кв. м, розташованого по АДРЕСА_4; 1/2 частину будівельних матеріалів самовільно побудованої мансарди у будівлі магазину, розташованого по АДРЕСА_4; 1/2 земельної ділянки площею 56 кв. м, розташованої по АДРЕСА_4; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0564 га, розташовану по АДРЕСА_5; автомобіль ВАЗ-2107, 2005 року випуску, д.н. НОМЕР_2; залишки товару, який знаходиться в приміщенні магазину та на складі на день розірвання шлюбу (22 грудня 2008 року) вартістю 170 000 грн; плазмовий телевізор; 1/2 частину статутного фонду ПП "Калина", вартість якого становить по обмінному курсу 25 коп., загальною вартістю майна 872 577 грн 99 коп. Виділити третій особі, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_5 1/3 частину жилого будинку АДРЕСА_3.

В обґрунтування вимог ОСОБА_3 посилалась на те, що з 04 червня 1988 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_4, зареєстрованим відділом ЗАГС Бориславського міського виконавчого комітету Львівської області, актовий запис № 134. 08 березня 1990 року у сторін народилася донька - ОСОБА_5 22 грудня 2008 року шлюб між сторонами розірвано. За час перебування у шлюбі сторони придбали наступне майно: на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 1997 року земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_3 та незавершений будівництвом жилий будинок АДРЕСА_3 (готовність 11,0 %). Жилий будинок завершений будівництвом та зданий в експлуатацію, про що свідчить свідоцтво про право власності на жилий будинок від 09 лютого 1999 року. Вартість жилого будинку згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 295/11 від 30 вересня 2011 року становить 691 660 грн. Земельну ділянку площею 0,0564 га, розташовану по АДРЕСА_5, на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Матолич-Обпрізко Г.С. за реєстровим № 1626. Вартість земельної ділянки згідно витягу з технічної документації № 2599 про визначення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки від 29 січня 2009 року становить 15 258 грн 73 коп. Автомобіль ГАЗ-33021 "Газель", 2000 року випуску, д.н. НОМЕР_1, придбаний згідно акта приймання-передачі ЗАТ "КримАвтоГаз" ДЮА № 396056 від 31 жовтня 2000року. Вартість автомобіля ГАЗ-33021 "Газель" згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 4923 від 05 березня 2012 року складає 21 789 грн. Автомобіль ВАЗ-2107, 2005 року випуску, д.н. НОМЕР_2, придбаний згідно довідки-рахунку КГС № 448384 від 07 червня 2005 року. Вартість автомобіля ВАЗ-2107 згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 4924 від 28 лютого 2012 року становить 27 794 грн.

Оскільки у будівництво та облаштування жилого будинку АДРЕСА_3 вкладено кошти від продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_5, позивачка вважала, що ОСОБА_5 має право на 1/3 частину жилого будинку АДРЕСА_3

Також позивачка зазначила, що у спільній власності подружжя знаходиться: приватне підприємство "Калина", зареєстроване за адресою: АДРЕСА_6, з фактичним місцем розташування по АДРЕСА_4, зі статутним фондом 5 000 карб., що еквівалентно 50 коп. згідно обмінного курсу, встановленого Указом Президента України № 762/96 від 25 вересня 1996 року (762/96) "Про грошову реформу в Україні"; нежитлове приміщення - магазин площею 61,9 кв. м, розташоване по АДРЕСА_4, вартістю 580 700 грн згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 295/11 від 30 вересня 2011 року; самовільно побудована мансарда у будівлі магазину, розташованого по АДРЕСА_4, вартістю 240 990 грн згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 295/11 від 30 вересня 2011 року; земельна ділянка площею 56 кв. м, на якій розташоване нежитлове приміщення, вартістю 16 210 грн 88 коп. згідно витягу із технічної документації про визначення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки; обладнання для облаштування магазину загальною вартістю 109 600 грн.

ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом та, уточнивши вимоги, просив поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власністі з ОСОБА_3, виділивши йому та визнавши за ним право власності на 1/2 ідеальну частку жилого будинку АДРЕСА_3 загальною площею 225,1 кв. м, у тому числі жилою площею 65,6 кв. м, та на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_3, на якій розташований вказаний будинок.

В обґрунтування зустрічних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що з ОСОБА_3 вони проживали сім'єю до 2000 року, в цей час вели спільне господарство, мали спільний бюджет. З 2000 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали за однією адресою, однак в окремих кімнатах, не вели спільного господарства, мали окремий бюджет та фактично припинили шлюбні відносини. Зокрема у період з 2001 року по 22 грудня 2008 року ОСОБА_4 придбав наступне майно, яке вважає своєю особистою приватною власністю: 21 вересня 2001 року земельну ділянку площею 0,0564 га для будівництва та обслуговування будинку, розташовану у АДРЕСА_3, державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ № 2440 від 09 жовтня 2001 року; 07 червня 2005 року автомобіль марки ВАЗ-2107, 2005 року випуску, д.н. НОМЕР_2, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 11 червня 2005 року, видане на ім'я ОСОБА_4; майно, яке використовується для здійснення господарської діяльності ПП "Калина" та встановлене у нежитловому приміщенні - магазині по АДРЕСА_4: 01 грудня 2003 року морозильник MORS, 22 червня 2004 року кондиціонер LG S18LH, у 2005 році торгові ваги типу EM-R, 08 січня 2005 року торгові ваги марки TIGER, 07 жовтня 2005 року торгові електронні ваги марки МЕРА, 02 листопада 2005 року персональний факсимільний апарат "Panasonik", 31 липня 2006 року котел "ЕКО".

Третя особа ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та, уточнивши вимоги, на підставі ст. 175 СК України просила визнати за нею права власності на 1/3 частину жилого будинку АДРЕСА_3 загальною площею 225,1 кв. м. В обґрунтування вимог ОСОБА_5 послалась на те, що вона є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 На будівництво жилого будинку АДРЕСА_3 вона надала кошти, отримані від продажу належної їй на праві власності 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2002 року, зареєстрованого державним нотаріусом м. Борислава за реєстровим № 1465.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 13 вересня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Розділено майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Виділено ОСОБА_3, визнавши за нею право власності, 1/2 ідеальну частку жилого будинку АДРЕСА_3, вартістю 691 660 грн; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, розташовану по АДРЕСА_3, вартістю 19 301 грн 88 коп.; 1/2 частину автомобіля ГАЗ-33021 "Газель", 2000 року випуску, д.н. НОМЕР_1, вартістю 21 789 грн. Виділено ОСОБА_4, визнавши за ним право власності, 1/2 ідеальну частку жилого будинку АДРЕСА_3, вартістю 691 660 грн; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, розташованої по АДРЕСА_3, вартістю 19 301 грн 88 коп., 1/2 частину автомобіля ГАЗ-33021 "Газель", 2000 року випуску, д.н. НОМЕР_1, вартістю 21 789 грн, та автомобіль ВАЗ-2107, 2005 року випуску, д.н. НОМЕР_2, вартістю 27 794 грн. В решті вимог ОСОБА_3 відмовлено за безпідставністю. У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_5 відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2013 року рішення Бориславського міського суду Львівської області від 13 вересня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки АДРЕСА_5, автомобіля ВАЗ-2107 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,056 га по АДРЕСА_5, вартістю 15 258 грн, 1/2 частину автомобіля ВАЗ-2107, 2005 року випуску, д.н. НОМЕР_2, вартістю 27 794 грн. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у позові про поділ статутного капіталу та майна ПП "Калина" та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Судові рішення в частині задоволення позовів ОСОБА_3, зустрічного позову ОСОБА_4 та відмови у позові ОСОБА_5 не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що з 04 червня 1988 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, зареєстрованому відділом ЗАГС Бориславського міського виконавчого комітету Львівської області, актовий запис № 134.

22 грудня 2008 року шлюб між сторонами розірвано.

05 серпня 1993 року створено ПП "Калина".

Відповідно до статуту ПП "Калина" та свідоцтва про державну реєстрацію ПП "Калина" засновником ПП "Калина" є ОСОБА_4

Відмовляючи у позові про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя в частині вимог про поділ ПП "Калина", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що майно приватного підприємства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Проте з такими висновками судів у повній мірі погодитись не можна.

Зі змісту положень статей 22 та 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та роздільне майно подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про власність" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України (2006-07) .

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. ст. 22, 23, 25, 26 Кодексу про шлюб та сім`ю України.

За змістом ст. ст. 22, 25, 26 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Тобто, застосовуючи ці норми права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відносини стосовно майна приватного підприємства регулюються нормами ЦК України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) та Закону України "Про підприємництво" (698-12) .

Згідно з положеннями ч. ст. 2 Закону України "Про підприємництво" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні можуть діяти приватні підприємства, засновані на власності фізичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про підприємництво" підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України "Про підприємництво" джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Матеріальну основу діяльності підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України (ч. ч. 1, 2 ст. 66 ГК України).

Вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства.

Окремою формою підприємницької діяльності є створення приватного підприємства. Жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено.

Відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов'язки. Майно приватного підприємства, яке придбане та використовується у його діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як власність підприємства.

Суд не врахував, що у разі передання подружжям спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Посилання суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на положення ст. ст. 57, 61 СК України та ст. 52 ЦК України про те, що майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, є необґрунтованим.

Приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 (v017p710-12) щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.

Відповідно до Статуту ПП "Калина" від 14 липня 1993 року ПП "Калина" засноване на власності ОСОБА_4, який є одноособовим засновником підприємства.

Згідно з п. 4 розділу 3 Статуту ПП "Калина" для забезпечення діяльності підприємства за рахунок грошового внеску засновником утворюється статутний фонд підприємства у розмірі 50 000 крб.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, один із подружжя (який не є засновником приватного підприємства) має право на частину статутного капіталу відповідно до його вартості на момент поділу майна в рівній частці шляхом виплати йому вартості такої частки або відшкодування її вартості шляхом передачі у власність належного на праві власності іншому із подружжя майна відповідно до вартості частки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Однак, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, розглядаючи справу, на вищевказані обставини та положення закону уваги не звернув, не з'ясував джерело походження коштів, переданих ОСОБА_4 для утворення статутного фонду ПП "Калина"; не в повній мірі дослідив усі обставини справи; не з'ясував, яка норма матеріального права підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вказані порушення суду не усунув, не звернув увагу на рішення Конституційний Суд України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 (v017p710-12) щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги та не спростував їх, тому передчасно дійшов висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про поділ ПП "Калина".