розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, за касаційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 20 грудня 2012 року, ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 4 квітня 2013 року,

У липні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про вилучення частки майна із спільно набутого майна та перевід прав покупця за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики від 17 лютого 1999 року, укладеного між відповідачами.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що про оспорюваний договір він дізнався після подання первісного позову. Договір позики не відповідає вимогам законодавства, укладений з метою приховання купівлі-продажу квартири та виключення її з поділу сумісного майна подружжя.

Ухвалою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 23 листопада 2012 року позов ОСОБА_4 залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 20 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 4 квітня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір безстрокової позики від 17 лютого 1999 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах ОСОБА_5, ОСОБА_4 просять скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та направити справу на новий розгляд.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено удаваності договору позики; оспорюваний договір є недійсним, оскільки підписаний тільки однією стороною - позикодавцем ОСОБА_5 та не підписаний позичальником ОСОБА_4

Із висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з огляду на таке.

Із змісту зустрічної позовної заяви випливає, що ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір позики від 17 лютого 1999 року з тих підстав, що договір не був підписаний ОСОБА_4

Судами встановлено, що 17 лютого 1999 року був укладений договір безпроцентної безстрокової позики між ОСОБА_4 та його матір'ю ОСОБА_5 на суму 10 000 грн. для придбання квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Як убачається з договору позики та встановлено судами, він підписаний позикодавцем ОСОБА_5 та не підписаний позичальником ОСОБА_4

Згідно із ч. 2 ст. 44 ЦК Української РСР письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Статтею 153 ЦК Української РСР визначено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 154 ЦК Української РСР, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Ураховуючи встановлення судами обставин, що договір не підписаний ОСОБА_4, не можна погодитися із висновками судів, що договір позики є недійсним, оскільки у такому випадку договір не є укладеним.

Поза увагою судів залишилося те, що залежно від того, чи вчинено (укладено) угоду, чи вона є недійсною, настають різні правові наслідки. Договір, який є неукладений, не можна вважати недійсним.

Згідно зі ст. 374 ЦК Української РСР, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобо'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Відповідно до ст. 375 ЦК Української РСР договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.

Поза увагою судів залишилося те, що на зворотній стороні договору міститься розписка, відповідно до якої ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 10 000 грн. за договором позики (а.с. 9, зворот).

З огляду на ст. 375 ЦК Української РСР договір позики є реальним та вважається укладеним з моменту передання грошей.

Згідно із ч. 2 ст. 44 ЦК Української РСР письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Саме по собі не підписання договору позики ОСОБА_4 за умови наявності зазначеної розписки не свідчить про неукладення договору позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Визнаючи недійсним оспорюваний договір суд першої інстанції, у порушення вимог ст. 213, 214 ЦПК України, не взяв до уваги норми матеріального права, не з'ясував, чи є підстави для визнання договору позики недійсним, не дав оцінку всім доказам у справі, зокрема, розписці про отримання ОСОБА_5 грошових коштів.

За змістом ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України, не перевірив належним чином доводи і заперечення сторін, не спростував їх, не оцінив докази у справі в їх сукупності, не навів мотивів їх відхилення та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 4 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.