головуючого Макарчука М.А.,суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,Матвєєвої О.А., Нагорняка В.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_8, яка подана його представниками ОСОБА_9, ОСОБА_10, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року,

У червні 2008 року позивач звернувся із позовом до суду, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог остаточно просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь суму боргу за договором позики в розмірі 305 000 грн., суму інфляційних втрат, які станом на 28 листопада 2012 року складають 328 261 грн. 93 коп., 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 64 954 грн. 73 коп. та судові витрати в розмірі 3 282 грн.

Вимоги обґрунтовував тим, що 23 жовтня 2002 року відповідач ОСОБА_7 взяв у нього в позику 305 000 грн., які зобов'язувався провернути до 23 жовтня 2005 року. Проте, у вказаний строк відповідач кошти не повернув. З огляду на те, що зазначені кошти відповідачем бралися в інтересах сім'ї, яку складала на той час його дружина - ОСОБА_8, а тому вона також повинна відповідати за договірними зобов'язаннями свого чоловіка.

Зазначена справа неодноразово розглядалась судами різних інстанцій та за результатами розгляду справи Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено ухвалу від 16 листопада 2011 року, якою скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2011 року в частині стягнення з відповідачів на користь позивача відсотків за користування позикою в розмірі 475 800 грн. 3% річних в розмірі 29567 грн. та інфляційних втрат в розмірі 272 485 грн. 19 коп. В позові про стягнення 475 800 грн. відсотків за договором позики відмовлено. В частині вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Судові рішення в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 305 000 грн. залишено без змін.

За результатами перегляду справи Святошинським районним судом від 10 грудня 2012 року ухвалено рішення, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року, яким стягнуто солідарно з відповідачів 3% річних в розмірі 64954 грн. 73 коп. та інфляційні втрати в розмірі 328 261 грн. 93 коп., судові витрати в розмірі 1582 грн., а всього стягнуто 394 808 грн. 66 коп.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями представники відповідача звернулися із касаційною скаргою, в якій просять оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 23 жовтня 2002 року позивач надав ОСОБА_7 у позику кошти в сумі 305 000 грн., які останній зобов'язувався повернути до 23 жовтня 2005 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 листопада 2011 року встановлено, що судами попередніх інстанцій спір в частині стягнення основної суми боргу вирішено у відповідності до закону. Що стосується вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то спір в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на те, що судами не перевірено правильність розрахунку заборгованості по відсотках та інфляційних втратах, а також можливості нарахування процентів на проценти та інфляційних втрат на борг з урахуванням таких втрат у попередньому місяці, що передував місяцю, в якому встановлений індекс інфляції.

Таким чином, Вищим спеціалізованим суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ встановлено правомірність вимог позивача в частині вимог щодо стягнення основної суми боргу та вказано на неправильність визначення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що позивачем після перегляду справи судом касаційної інстанції було надано вірний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат. На підставі вказаного розрахунку судами стягнуто солідарно з відповідачів 3% річних в розмірі 64 954 грн. 73 коп. та інфляційні втрати в розмірі 328 261 грн. 93 коп.

При цьому, колегія суддів повністю погоджується з висновками судів щодо пред'явлення позивачем вимог про стягнення 3% річних та інфляційних в межах строку позовної давності.

Так, відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Позивачем було пред'явлено позов про стягнення основної суми боргу за договором позики в межах трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України. Вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними від вимог щодо стягнення основної суми боргу, а відтак, з поданням позову перебіг позовної давності переривається. Оскільки після переривання перебіг позовної давності починається заново позивач вправі звернутися до суду із позовними вимогами щодо стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу так як він не вважається таким, що пропустив строк позовної давності.

З урахуванням викладених обставин оскаржувані судові рішення ухвалені за повного та всебічного дослідження всіх обставин по справі з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для визнання їх незаконними та необґрунтованими відсутні.