розглянувши в судовому засіданні справу за позовом автогаражного кооперативу "Гігант-2" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус ОСОБА_7, Харківська міська рада, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2013 року,

У квітні 2012 року АК "Гігант-2" звернувся до суду з вищезазначеним позовом та після уточнення позовних вимог просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 березня 2011 року, скасувати державну реєстрацію права власності на гараж АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 березня 2011 року, скасувати державну реєстрацію права власності на гараж АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 березня 2011 року, відповідно до якого гараж АДРЕСА_1, був проданий ОСОБА_3 ОСОБА_5 Скасовано державну реєстрацію права власності на гараж АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23 березня 2011 року, відповідно до якого гараж АДРЕСА_1, був проданий ОСОБА_5 ОСОБА_4 Скасовано державну реєстрацію права власності на гараж АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 липня 1977 року, згідно рішення Виконавчого Комітету Харківської міської ради депутатів трудящих № 372 "Про відвід виробничому об'єднанню ХЕМЗ ділянки землi для будівництва багатоярусного кооперативного гаражу по вулицi Тимурiвцiв", було вирішено, зокрема: відвести виробничому об'єднанню "ХЕМЗ" ділянку землі площею орієнтовно 1,2 га за рахунок схилу яру для будівництва багатоярусного кооперативного гаражу-стоянки по вул. Тимурiвцiв (п. 1); виробничому об'єднанню ХЕМЗ укласти договір iз мiськжитлоуправлiнням на право користування земельною ділянкою (п. 2.1.), будівництво гаражу здійснити протягом 1977-1979 рр. (п. 2.5.) (а.с. 146).

Згідно рішення виконавчого комітету Московської районної ради депутатів трудящих "Про створення автогаражного кооперативу "Тимуровець" від 17 серпня 1977 року у 615-му мiкрорайонi по вулицi

Тимурiвцiв" № 239, що прийняте на виконання рішення Харківського міськвиконкому № 372 13 липня 1977 року, було вирішено, зокрема: затвердити автогаражний кооператив пiд найменуванням "Тимуровець" (п. 2), затвердити списки членів кооперативу "Тимуровець" (п. 5), дозволити

автогаражному кооперативу "Тимуровець" укласти договори з підрядними органiзацiями на роботи по будівництву гаражу через замовника - ХЕМЗ (п. 7 "в") (а.с. 148).

Згідно рішення виконавчого комітету Московської районної ради депутатів трудящих "Про зміни в рiшеннi № 239 від 17 серпня 1977 року по автогаражному кооперативу в 615-му мікрорайоні по вул. Тимурiвцiв" № 100 від 1978 року, вирішено змінити автогаражному кооперативу в 615-му мікрорайоні по вул. Тимурiвцiв найменування "Тимуровець" на "Гігант" (п. 1), у встановленому законом порядку укладати договори з підрядними органiзацiями на роботи по будівництву гаражу через замовника - ХЕМЗ (п. 7 "в") (а.с. 148).

Згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів "Про створення гаражно-будiвельного кооперативу "Гігант-2" від 19 квітня 1979 року при Московській районній

Раді Українського республіканського добровільного товариства "Автолюбитель" № 436/01-20 дозволено створення гаражно-будiвельного кооперативу "Гігант-2" та встановлено, що необхiдностi у прийняттi додаткового рішення міськвиконкому до раніше прийнятого рішення № 372 від 13 липня 1977 року не має, так як строки виконання будівництва кооперативного гаражу не сплинули, та функцію створення

гаражно-будiвельного кооперативу для будівництва кооперативного гаражу на вiдведенiй земельній дiлянцi покладено на Московський райвиконком (а.с. 151).

Згідно рішення виконавчого комітету Московської районної ради народних депутатів "Про створення гаражно-будiвельного кооперативу "Гігант-2" при Московській районній раді Українського

республіканського добровільного товариства "Автомотолюбитель" № 243 від 05 вересня 1979 року, на виконання рішення Харківського міськвиконкому № 372 від 13 липня 1977 року, було вирішено: затвердити

гаражно-будiвельний кооператив під найменуванням "Гігант-2" (п. 1), затвердити списки членів кооперативу "Гігант-2" (п. 4), укласти договір iз підрядною органiзацiєю на роботи по будівництву гаражу (п. 5.3.) (а.с. 153).

Згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів "Про відвід обласній раді добровільного товариства автолюбителів земельної ділянки для будівництва ІІІ черги

кооперативного гаражу "Гігант" № 209-29, було вирішено: відвести обласній Paді добровільного товариства автолюбителів земельну ділянку площею 2,6 га за рахунок території, раніше відведеної виробничому об'єднанню "ХЕМЗ", на якій збудовані дві черги кооперативного гаражу "Гігант" по вул. Тимурiвцiв (п. 1), дозволити обласній Paдi добровільного товариства автолюбителів будівництво ІІІ черги кооперативного гаражу "Гігант" на 150 машиномiсць по вул. Тимурiвцiв (п. 2), спільно iз Московським райвиконкомом скласти i затвердити список членів кооперативу, у встановленому порядку (п. 3.3.), проектування i будівництво ІІІ черги гаражу здійснити у 1984-1986 рр. (п. 3.4), головному архітектурно-планувальному управленню відвести ділянку в натурі, видати будівельний паспорт та державний акт землекористування у встановленому порядку (п. 4.) (а.с. 155).

17 лютого 1995 року, згідно Розпорядження Виконавчого Комітету Московської районної ради народних депутатів м. Харкова Харківської області "Про реєстрацію автогаражного кооперативу "Гігант-2" № 166, на пiдставi Закону "Про кооперацію в СРСР" (зi змінами та доповненнями), а також рішення про реєстрацію кооперативу (протокол № 3 загальних зборів від 25 травня 1993 року), було зареєстровано автогаражний кооператив "Гігант-2" за юридичною адресою: АДРЕСА_1 який, згідно його Статуту, є правонаступником прав i обов'язків

автогаражного кооперативу "Гігант-2", створеного за рішенням загальних зборів членів кооперативу від 17 вересня 1978 року, протокол № 2 для зберігання легкових автомобiлiв, що належать членам товариства "Автолюбитель" i мешкаючим в м. Харкові (п. 1.1. Статуту) (а.с. 157).

Таким чином, вiдповiдно до рішень Харківського міськвиконкому, виконкому Московської районної ради депутатів, будівництво гаражів на вiдведенiй земельній дiлянцi відбувалось iз 1977 року по 1986 рік.

18 березня 2011 року було укладено договір купiвлi-продажу гаражу НОМЕР_1, загальною площею 78 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 (продавець) i ОСОБА_5 (покупець). Договір посвідчувався приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дулуб I.B. за реєстром № 63, i згодом, - 23 березня 2011 року зареєстрований в КП "Харківське міське БТI" за реєстровим № 32854806 (а.с. 69).

23 березня 2011 року було укладено договір купiвлi-продажу гаражу АДРЕСА_1, між ОСОБА_5 (продавець) i ОСОБА_4 (покупець). Договір також посвідчувався приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстром № 73, i зареєстрований в КП "Харківське міське БТI" (а.с. 8).

Договір купiвлi-продажу гаражу НОМЕР_1 загальною площею 78 кв.м. від 18 березня 2011року між ОСОБА_3 i ОСОБА_5, та договір купiвлi-продажу гаражу НОМЕР_1, загальною площею 78,0 кв.м. від 23 березня 2011 року між ОСОБА_5 i ОСОБА_4, в порушення ч. 2. ст. 377 ЦК України, не містять в своєму змiстi двох істотних умов: кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований

гараж та розміру.

30 листопада 2011 року АГК "Гігант-2", згідно Протоколу № 70 від 30 листопада 2011 року засідання членів Правління АГК "Гігант-2", передав гараж АДРЕСА_1 у користування

третій особі по справі ОСОБА_7

Позивач, з часу будування гаражу, не здійснював його відчуження стороннім особам, та, згідно Закону України "Про кооперацію" (1087-15) , передавав його у користування членам кооперативу i станом на час розгляду справи є його власником.

Відчуження гаражу вiдповiдачкою ОСОБА_3 здійснилося за наявності в неї, рішення Московського районного суду міста Харкова від 24 грудня 2010 року, яким за останньою було визнане право

власності на нежитлову будівлю гараж АДРЕСА_1. Зазначене рішення суду було скасоване апеляційним судом Харківської області i в задоволенні позову ОСОБА_3 у визнанні за нею права власності на гараж відмовлено.

Вiдповiдачi членами автогаражного кооперативу "Гігант-2" ніколи не були, користування спірним гаражем не здійснювали i не здійснюють.

При укладанні договорів купiвлi-продажу гаражу вiдповiдачами ОСОБА_10 та ОСОБА_5, як продавцями, фактично здійснювалось розпорядження i земельною ділянкою під гаражем, який є

об'єктом права власності територіальної громади м. Харкова i права користування АГК "Гігант-2".

Задовольняючи позовні вимоги АК "Гарант-2", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керуючись ст. ст. 215, 628, 638 ЦК України, виходив з того, що фактично спірний гараж ніколи не виходив з користування позивача і на час розгляду справи ним продовжує користуватися член кооперативу - ОСОБА_7

Проте, із вказаними висновками судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до вимог ст. 16 ЦК України можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Обрання неналежного способу захисту може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 13, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ

про визнання правочинів недійсними" не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин, що склалися між сторонами та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, не перевірили, чи правильно обраний позивачем, який не є стороною за оспорюваним правочином, спосіб захисту своїх прав, не уточнили позовних вимог, не роз'яснили позивачеві у зв'язку з цим наслідки вчинення або невчинення певних процесуальних дій відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, в результаті чого дійшли помилкового висновку про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які потягли ухвалення неправильного рішення, а суд апеляційної інстанції уваги на зазначені порушення не звернув - оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.