розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2013 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 12 жовтня 1990 року між ним та ОСОБА_4 було укладено шлюб. За період шлюбу за рахунок спільних коштів було придбано квартиру АДРЕСА_1. Однак, право власності на вказану квартиру зареєстровано лише на ОСОБА_4 Враховуючи викладене, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 жовтня 2012 року позов задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано за кожним право власності на Ѕ частину квартири. Вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 9/20 ідеальних частин приміщення магазину непродовольчих товарів у АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проте, оскаржувані рішення судів першої та апеляційного інстанцій зазначеним вимогам не відповідають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 12 жовтня 1990 року уклали шлюб, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 вересня 2012 року було розірвано. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_5, ОСОБА_6 є сином ОСОБА_4

Копією довідки КП "Служба приватизації державного житлового фонду" Білоцерківської міської ради Київської області від 20 грудня 2012 року № 220 підтверджено, що згідно з розпорядженням Білоцерківського міськвиконкому від 07 лютого 1996 року № 1-3-53 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 приватизовано квартиру АДРЕСА_2, у зв'язку з чим їм безоплатно передано у власність: ОСОБА_3 - 27,3 кв.м., ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 14,3 кв. м. даної квартири. У цій довідці також зазначається, що вказану квартиру ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 приватизовано у нерівних частках у зв'язку з тим, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до приватизації цієї квартири брали участь у приватизації АДРЕСА_3 й використали своє право на приватизацію в обсязі по 13,0 кв.м.

Розпорядженням виконкому Білоцерківської міської ради Київської області від 26 вересня 2003 року № 653Р (а.с. 58) ОСОБА_4 дозволено продаж трикімнатної квартири АДРЕСА_2 від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за умови одночасного перерахування по 1/4 частині коштів, виручених від продажу цієї квартири, на особові рахунки дітей для придбання їм житла у майбутньому; обов'язки по забезпеченню житлових прав дітей цим розпорядженням покладено на їх батьків.

09 жовтня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка діяла також і від імені неповнолітніх на той час ОСОБА_5, та неповнолітній ОСОБА_6, який діяв за згодою матері ОСОБА_4, квартиру АДРЕСА_2, продали ОСОБА_7 за 18 229 грн, з яких 10 000 грн покладено на особові рахунки неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (по 5000 грн кожному). У цей же день 09 жовтня 2003 року особові рахунки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було закрито (а.с. 92, 139, 151).

30 жовтня 2003 року ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_4 купила 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією відповідного договору купівлі продажу (а.с. 10).

Рішенням Чернігівського міськвиконкому від 22 січня 2003 року № 18 за заявою ОСОБА_8 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 переведено з житлового фонду до нежитлового, а рішенням Чернігівського міськвиконкому від 15 грудня 2003 року затверджено акт державної приймальної комісії магазину непродовольчих товарів приватного підприємця ОСОБА_4 з присвоєнням йому поштової адреси: АДРЕСА_5 (а.с. 105, 61).

14 лютого 2007 року Управлінням торгівлі та послуг Чернігівської міської ради фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 видано дозвіл на розміщення магазину по продажу непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 63).

Копією довідки КП "Чернігівське МБТІ" від 19 листопада 2012 року № 16401 (а.с. 76) підтверджено, що право власності на приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_5, в цілому зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі трьох договорів купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2002 року і від 30 жовтня 2003 року. У цій довідці також зазначено, що оціночна вартість спірного приміщення становить 434 489 грн.

Після переїзду до м. Чернігова ОСОБА_3 та членам його сім'ї дружині ОСОБА_4, пасинку ОСОБА_6 і доньці ОСОБА_5 видано службову квартиру за адресою: АДРЕСА_4, яка по даний час має статус службової, що підтверджується копією ордеру на дану квартиру від 21 вересня 2001 року, виданого Чернігівським міськвиконкомом, і жодним з учасників судового розгляду не заперечується.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 22 КпШС України, виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спірну квартиру придбали у період шлюбу за спірні кошти, а тому необхідно визнати право власності на спірну квартиру по Ѕ частині за кожним.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд з висновками суду першої інстанції не погодився та зазначив, що Ѕ частину спірної квартири придбано ОСОБА_4 за кошти, виручені від продажу квартири АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Тому ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 набули права власності на придбану частину спірної квартири пропорційно до частки кожного у власності на квартиру АДРЕСА_2.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, якою передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не попередив сторін про наслідки вчинення або не вчинення певних процесуальних дій, враховуючи характер спірних правовідносин і норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, не обговорив питання про залучення до участі у справі осіб, на права і обов'язки яких може вплинути судове рішення, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а апеляційний суд був позбавлений можливості в силу повноважень, наданих йому законом, цей недолік суду першої інстанції усунути.

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин, не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.