розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Наталі і Ко", Кримського республіканського підприємства "Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 08 травня 2013 року,

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що до 04 серпня 2011 року був учасником та власником 69 % товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Наталі і Ко" (далі - ТОВ фірма "Наталі і Ко"). 04 серпня 2011 року при виході зі складу учасників товариства йому було виділено та передано нежитлове приміщення магазину-аптеки по АДРЕСА_1. Проте учасник і директор товариства 20 березня 2012 року діючи незаконно, з корисливих мотивів, шляхом обману, подарував указане майно своєму родичу - ОСОБА_2 Враховуючи викладене, позивач просив визнати договір дарування нерухомого майна від 20 березня 2012 року недійсним та зобов'язати Кримське республіканське підприємство "Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" скасувати реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 08 травня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не набув права власності на спірне майно, на момент укладення договору дарування майно перебувало у власності ТОВ фірми "Наталі і Ко", а, відтак, підстав для визнання зазначеного договору недійсним немає.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 30 жовтня 1997 року ТОВ фірма "Наталі і Ко" придбала нежитлове приміщення загальною площею 146,5 кв. м по АДРЕСА_1.

23 липня 2010 року до складу учасників ТОВ фірма "Наталі і Ко" введено ОСОБА_1 з часткою в статутному капіталі підприємства у розмірі 69% (96 600 грн.).

Рішенням загальних зборів учасників товариства від 04 серпня 2011 року задоволено прохання ОСОБА_1 про вихід зі складу учасників фірми "Наталі і Ко" та виділено йому у рахунок належної частки у статутному капіталі нерухоме майно та інші матеріальні цінності на загальну суму 96 600 грн., а саме вбудоване нежиле приміщення магазину-аптеки, розташоване по АДРЕСА_1, яке було передане позивачу за актом прийому-передачі від 8 серпня 2011 року.

4 серпня 2011 року до складу учасників фірми "Наталі і Ко" введений ОСОБА_3

20 березня 2012 року ТОВ фірма "Наталі і Ко" в особі директора ОСОБА_3 подарувало ОСОБА_2 приміщення в будинку АДРЕСА_1.

Пред'являючи позов, ОСОБА_1 послався на порушення ТОВ фірма "Наталі і Ко" норм чинного законодавства України при укладенні договору дарування з ОСОБА_2, зазначаючи, що на час укладення цього договору саме він був власником приміщення, яке йому передано як плата при виході зі складу учасників товариства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що ОСОБА_1, не будучи стороною договору дарування, не довів позову про недійсність цього договору з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, що не позбавляє його права на захист у інший передбачений законом спосіб.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 08 травня 2013 року залишити без змін.