розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у порядку регресу за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2013 року,

У листопаді 2011 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (далі ПрАТ "СК "Український страховий стандарт") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 07 квітня 2010 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Сітроен", державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 та перебував під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля "Фольксваген", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5 Винною у ДТП визнано ОСОБА_3 04 червня 2010 року власнику застрахованого автомобіля марки "Сітроен" було виплачено страхове відшкодування у розмірі 8 431 грн. 56 коп. Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідачки в порядку регресу матеріальну шкоду у розмірі 8 431 грн. 56 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2013 року позов ПрАТ "СК "Український страховий стандарт" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ "СК "Український страховий стандарт" 8 431 грн. 56 коп. страхового відшкодування та 188 грн. 20 коп. судового збору.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2013 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ПрАТ "СК "Український страховий стандарт" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Страхова компанія "Український страховий стандарт" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виплатив страхове відшкодування на відновлення застрахованого автомобіля його власникові, а, відтак, набув право вимоги стягнення цієї суми з винної у ДТП особи.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3, яку визнано винною у ДТП, була допущена до керування автомобілем "Сітроен", про що у договорі добровільного страхування зроблено відповідну відмітку. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що позивач не мав права вимагати відшкодування шкоди у порядку регресу, а мав звернутися до власника транспортного засобу з вимогою про повернення виплаченого страхового відшкодування, так як ДТП спричинила особа, яка була допущена до керування застрахованим автомобілем та прирівняна у правах та обов'язках до страхувальника.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 07 квітня 2010 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Сітроен", державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 та перебував під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля "Фольксваген", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5 Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року винною у ДТП визнано ОСОБА_3

04 червня 2010 року позивач виплатив ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 8 431 грн. 56 коп.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодовувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Пунктом 9.2 договору страхування встановлено, що особа, яка допущена до керування застрахованим автомобілем (водій), має ті ж самі обов'язки, що й страхувальник.

З аналізу наведених норм матеріального права та умов договору страхування вбачається, що у зв'язку з визнанням указаної ДТП страховим випадком та виплатою страхувальнику страхового відшкодування, до позивача перейшло право вимоги щодо відшкодування понесених витрат з винної у ДТП особи.

При цьому відсутні підстави вважати, що позивач мав відмовити у виплаті страхового відшкодування, а у разі його виплати - стягувати це відшкодування зі страхувальника, а не з винної у ДТП особи, оскільки пунктом 12.1 договору страхування визначено випадки за якими страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, проте обов'язку цього робити договором страхування не встановлено.

Отже, районний суд, вірно оцінивши подані сторонами докази, дійшов до правильного висновку про задоволення позову ПрАТ "СК "Український страховий стандарт" та стягнення з відповідачки суми страхового відшкодування.

Указаного суд апеляційної інстанції не врахував та дійшов до помилкового висновку про те, що позивач мав пред'являти позов до страхувальника, оскільки позивач має право самостійно обирати спосіб судового захисту, у тому числі й стягнення страхового відшкодування з винної у ДТП особи у порядку регресу, а також визначати коло відповідачів, зокрема пред'являти позов до страхувальника чи до винуватця ДТП.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та вирішив спір у відповідності до закону, який підлягав застосуванню. Однак, вказані обставини не були враховані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваного рішення, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2013 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2013 року залишити в силі.