головуючого Дьоміної О.О., суддів: Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,Кафідової О.В., Ситнік О.М.,розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на майно,

У січні 2003 року ОСОБА_6 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що зазначене майно є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_7 Крім того, просив залишити ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_3 та Ѕ частину квартири АДРЕСА_2.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2010 року позов задоволено частково.

Визнано за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2

Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2012 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові у повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з вимог Кодексу про шлюб та сім'ю (2006-07) , діючого на момент спільного проживання сторін, а саме з 1992 року по 2002 рік та дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2012 року залишено без змін.

21 березня 2013 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_6 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2012 року.

Крім того, в заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції ОСОБА_6 просить поновити строк на подання такої заяви в зв'язку з тим, що він вже звертався до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про перегляд ухвали від 9 жовтня 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2013 року клопотання про поновлення строку про перегляд судових рішень задоволено, у допуску справи до провадження Верховного Суду України відмовлено, оскільки подані заявником для порівняння ухвали Верховного Суду України не є остаточними і не можуть бути підставами для перегляду судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав, установлених п. 1 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Оскільки зі змісту заяви про перегляд судового рішення та доданих до неї матеріалів вбачається, що вищевказаний строк пропущено з поважних причин, він підлягає поновленню.

На підтвердження підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (ст. 17 Закону України "Про власність", ст. ст. 112, 155 ЦК України в редакції 1963 року та ст.ст. 22, 28, 29 КпШС України) послався та додав:

- копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 листопада 2007 року в справі за позовом про поновлення позовної давності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на 2/3 частини квартири (у Єдиному реєстрі судових рішень № 1292884).

Даною ухвалою касаційну скаргу відхилено, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Дніпропетровської області від 27 грудня 2006 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд із посиланням на п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", дійшов висновку, що спірна квартира є спільною частковою власністю сторін, тому за позивачем визнано право власності на 2/3 частини квартири, а за відповідачем - на 1/3 частину;

копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2011 року у справі за позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частку квартири (у Єдиному реєстрі судових рішень № 15166492).

Даною ухвалою касаційну скаргу відхилено, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Донецької області від 18 лютого 2010 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд із посиланням на п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" виходив з того, що спірна квартира придбана сторонами в період їх проживання однією сім'єю та за рахунок спільних коштів, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя;

копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2012 року у справі за позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та за позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу (у Єдиному реєстрі судових рішень № 27333065).

Даною ухвалою касаційну скаргу відхилено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 березня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Львівської області від 2 липня 2012 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний та касаційний суд, з посиланням на ст. ст. 112, 115 ЦК України (1963) виходив з того, що майно набуте сторонами в період їхнього спільного проживання однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з 2004 року по березень 2009 року, та визнав майно спільною сумісною власністю подружжя у рівних частках.

Згідно з ч. 1 ст. 354 ЦПК України сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зі змісту заяви та доданих до неї судових рішень не вбачається неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст. 17 Закону України "Про власність", ст. ст. 112, 155 ЦК України в редакції 1963 року та ст.ст. 22, 28, 29 КпШС України, оскільки предмет спору, підстави позову і зміст позовних вимог не є тотожними у порівнянні з ухвалою суду, про перегляд якої подано заяву.

Оскільки наведені ОСОБА_6 доводи не містять ознак, які згідно з вимогами вищевказаної норми є підставами для перегляду судових рішень, тому в допуску справи до провадження Верховного Суду України слід відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 73, 354- 356, 360 ЦПК України, колегія суддів,

Поновити ОСОБА_6 строк на подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2012 року.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на майно за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2012 року відмовити.