розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 20 листопада 2012 року,

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 01 жовтня 2008 року вона з ОСОБА_4 уклала договір позики, відповідно до якого позичила останній 10 200 доларів США. Крім того, цього ж дня між тими ж сторонами укладено договір позики на суму 2 244 доларів США, які ОСОБА_4 зобов'язалася повернути до 01 лютого 2009 року. Проте, у визначений сторонами строк відповідач грошей не повернула, у зв'язку з чим позивач просила стягнути з неї 12 444 доларів США, що еквівалентно 99 423 грн. 82 коп.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 27 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 20 листопада 2012 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог 337 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2008 року ОСОБА_3 позичила ОСОБА_4 10 200 доларів США, про свідчить боргова розписка.

Крім того, 01 жовтня 2008 року ОСОБА_3 позичила ОСОБА_4 ще 2 244 доларів США, які ОСОБА_4 зобов'язалася повернути до 01 лютого 2009 року, про що свідчить боргова розписка.

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що відповідач не надав суду належних доказів за правилами ст. 545 ЦК України на підтвердження повернення позики, оскільки боргові розписки залишилися у позивача.

Таким чином, за наслідками розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам ст. ст. 213 - 214, 314, 316 ЦПК України, підстави для їх скасування відсутні, а наведені в касаційній скарзі доводи не впливають на правильність цих рішень.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 20 листопада 2012 року залишити без змін.