розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Обласного комунального закладу "Криворізька станція переливання крові", Обласного комунального закладу "Криворізький центр профілактики та боротьби зі СНІДом", Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 9" Дніпропетровської обласної ради, Міністерства охорони здоров'я України про відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 11 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2013 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Обласного комунального закладу "Криворізька станція переливання крові", Обласного комунального закладу "Криворізький центр профілактики та боротьби зі СНІДом", Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 9" Дніпропетровської обласної ради, Міністерства охорони здоров'я України, який уточнили у процесі розгляду справи, і остаточно просили:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо ненадання ОСОБА_3 вчасно достовірної та повної інформації про виявлену ВІЛ-інфекцію;

- визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо ненадання ОСОБА_3 вчасно необхідної медичної та позалікарняної допомоги;

- визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо ненадання ОСОБА_4 своєчасних відомостей про хворобу чоловіка та необхідної позалікарняної допомоги;

- стягнути з Криворізької станції переливання крові на користь ОСОБА_3 20000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з Криворізького центру профілактики та боротьби зі СНІДом і Криворізької міської лікарні № 9 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 40000 грн з кожного;

- стягнути з Криворізького центру профілактики та боротьби зі СНІДом і Криворізької міської лікарні № 9 на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 10000 грн з кожного;

- визнати бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України неправомірною і такою, що призвела до завдання моральної шкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4;

- стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_3 40000 грн моральної шкоди;

- стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_4 10000 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що 18 травня 2006 року ОСОБА_3 випадково дізнався про взяття його на спеціальний облік як ВІЛ-інфіковану особу у листопаді 2004 року; про виявлене у нього захворювання відповідачі не повідомляли позивача та його дружини на протязі 18 місяців. Вважають, що своєю бездіяльністю відповідачі порушили їх конституційні права, не здійснили належним чином свої професійні обов'язки, несвоєчасно інформували ОСОБА_3 і його дружину про виявлене захворювання та не надали ОСОБА_3 своєчасної медичної і психологічної допомоги, а тому просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року провадження у справі в частині позовних вимог до Міністерства охорони здоров'я України закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Обласного комунального закладу "Криворізький центр профілактики та боротьби зі СНІДом" щодо несвоєчасного інформування ОСОБА_3 та члена його сім'ї ОСОБА_4 про виявлене захворювання та ненадання своєчасної медичної та психологічної допомоги.

Стягнуто з Обласного комунального закладу "Криворізький центр профілактики та боротьби зі СНІДом" на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

Стягнуто з Обласного комунального закладу "Криворізький центр профілактики та боротьби зі СНІДом на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2012 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5 відхилено.

Апеляційну скаргу Обласного комунального закладу "Криворізький центр профілактики та боротьби зі СНІДом" задоволено, рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2012 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2012 року скасовано.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та скасувати рішення суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення Комунального закладу "Криворізька станція переливання крові Дніпропетровської обласної ради", Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 9" Дніпропетровської обласної ради та Обласного комунального закладу "Криворізький Центр профілактики та боротьби зі СНІДом" на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні заявлених вимог правильно застосували норми міжнародного та національного матеріального права, встановивши, що відповідачі своєчасно не виконали свій обов'язок з приводу повідомлення ОСОБА_3 у будь-який, не заборонений законом, спосіб про наявність у його крові ВІЛ-інфекції; також дійшли вірного висновку, що діючим законодавством не покладено обов'язок на медичні установи повідомлення члена сім'ї інфікованого про виявлене захворювання, а тому права ОСОБА_4 на отримання інформації щодо захворювання її чоловіка не порушені.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання протиправної бездіяльності Обласного комунального закладу "Криворізький центр профілактики та боротьби зі СНІДом" щодо несвоєчасного інформування позивачів про виявлене захворювання та ненадання своєчасної медичної і психологічної допомоги та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, правильно виходив з того, що у розумінні вимог ст. 16 ЦК України визнання бездіяльності відповідачів протиправною без визначення конкретного способу захисту порушеного права позивачів є неможливим.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення з Обласного комунального закладу "Криворізький центр профілактики та боротьби зі СНІДом" моральної шкоди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховуючи висновок комісійної судово-медичної експертизи № 96 від 18 квітня 2001 року, правильно виходив із відсутності вини працівників медичних закладів у виникненні у ОСОБА_3 небезпечного для життя захворювання з підстав того, що невідомі строк, джерело та обставини зараження ВІЛ-інфекцією.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками судів попередніх інстанцій по їх оцінці.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ