головуючого Дьоміної О.О., суддів: Кафідової О.В., Коротуна В.М.,Касьяна О.П., Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом УМВС України у Полтавській області, Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області до ОСОБА_6 про стягнення коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до УМВС України у Полтавській області, Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 1 червня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 9 січня 2013 року,

У серпні 2011 року УМВС України в Полтавській області та Новосанжарський РВУ МВС України в Полтавській області звернулись до суду з позовом, у якому просили стягнути з ОСОБА_6 43 177 грн 22 коп. у відшкодування шкоди, заподіяної під час виконання нею трудових обов'язків.

В обґрунтування позову посилались на те, що ОСОБА_6, працюючи спеціалістом-бухгалтером Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області, порушила норми трудового законодавства у частині зниження фонду оплати праці, чим завдала їм шкоди.

У жовтні 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зустрічним позовом до УМВС України у Полтавській області, Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області, у якому просила стягнути на її користь з УМВС України в Полтавській області 348 грн. 50 коп. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за січень та лютий 2011 року та 545 грн. 72 коп. невиплаченої оплати за дні щорічної відпустки, які їй надавались з 30 червня 2010 року по 9 липня 2010 року та з 1 вересня 2010 року по 20 вересня 2010 року, 21 725 грн. 27 коп. середньомісячного заробітку за 261 робочий день затримки у проведенні розрахунку при звільненні та 1 700 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Просила стягнути з Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за вересень-грудень 2009 року у розмірі 285 грн. 32 коп. та 850 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилалась на ті обставини, що з 15 вересня 2009 року працювала на посаді спеціаліста-бухгалтера у Новосанжарському РВУ МВС України в Полтавській області.

Наказом № 215 від 30 грудня 2009 року звільнена за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. З 31 грудня 2009 року працювала на посаді спеціаліста-бухгалтера УМВС України в Полтавській області, наказом від 28 лютого 2011 року № 54о/с була звільнена за угодою сторін. Оскільки відповідачами не було проведено з нею повний розрахунок при звільненні, просила задовольнити позов.

1 червня 2012 року рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області позов УМВС України в Полтавській області, Новосанжарського РВУ МВС України в Полтавській області до ОСОБА_6 про стягнення коштів - задоволено частково.

Стягнуто з відповідачки на користь Новосанжарського РВУ МВС України в Полтавській області 1 772 грн 78 коп. у відшкодування завданої шкоди.

В решті позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_6 до УМВС України у Полтавській області, Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з Новосанжарського РВУ МВС України в Полтавській області на користь позивачки грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за фактично відпрацьований робочий час з 15 вересня 2009 року по 30 грудня 2009 року в сумі 285,32 грн та з УМВС України в Полтавській області за січень, лютий 2011 року в розмірі 348,5 грн., а всього в розмірі 633,82 грн.

У задоволенні решти позову відмовлено.

9 січня 2013 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Новосанжарського РВУ МВС України в Полтавській області на користь позивачки середній заробіток за несвоєчасне проведення розрахунку в сумі 300 грн та 200 грн моральної шкоди, та на користь держави 214 грн 60 коп. судового збору.

Стягнуто з УМВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_6 200 грн. середнього заробітку за несвоєчасне проведення розрахунку та 100 грн у відшкодування моральної шкоди та на користь держави 214 грн 60 коп. судового збору.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 та її представник просять скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, і ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В частині вирішення позову УМВС України у Полтавській області, Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області судові рішення не оскаржуються, тому з урахуванням ч. 1 ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що при її звільненні з вини Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за фактично відпрацьований робочий час з 15 вересня 2009 року по 30 грудня 2009 року у розмірі 285 грн. 32 коп. та з вини УМВС України в Полтавській області за січень, лютий 2011 року в розмірі 348 грн. 50 коп., що є підставою для стягнення цих коштів.

А підстави для стягнення з відповідачів невиплаченої оплати за дні щорічної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що затримка розрахунку відбулась з вини відповідачів, що є підставою для стягнення середнього заробітку, а також відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції в частині, що залишена без змін рішенням суду апеляційної інстанції, та рішення апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

З матеріалів справи видно та встановлено судами, що 15 вересня 2009 року ОСОБА_6 прийнята на роботу за трудовим договором на посаду спеціаліста -бухгалтера Новосанжарського РВ УМВС УКраїни в Полтавській області.

30 грудня 2009 року ОСОБА_6 звільнена з посади за власним бажанням та 31 грудня 2009 року прийнята ГУМВС України в Полтавській області на посаду спеціаліста-бухгалтера та їй присвоєно 15 ранг державного службовця.

28 лютого 2011 року позивачка звільнена з роботи за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивачка, вважаючи, що відповідачами їй не були виплачені належні при звільненні кошти, звернулась до суду з цим позовом, просила його задовольнити.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи про те, що при звільненні позивачки їй з вини Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за фактично відпрацьований робочий час з 15 вересня 2009 року по 30 грудня 2009 року у розмірі 285 грн. 32 коп. та з вини УМВС України в Полтавській області за січень, лютий 2011 року в розмірі 348 грн. 50 коп.

При цьому судом правильно визначив хто повинен їх сплатити, розмір невиплачених коштів та період за який вони повинні бути виплачені.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з УМВС України в Полтавській області 545 грн. 72 коп. невиплаченої оплати за дні щорічної відпустки, які надавались позивачці з 30 червня 2010 року по 9 липня 2010 року та з 1 вересня 2010 року по 20 вересня 2010 року, ухвалив в цій частині правильне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди та задовольняючи частково ці позовні вимоги, правильно виходив з того, що при звільненні ОСОБА_6 відповідачами не було проведено з нею повного розрахунку, що є порушенням вимог ст. 116 КЗпП України і за такі дії наступає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України, дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку та з урахуванням часткового задоволення позову правильно визначив розмір відшкодування.

Крім того, правильно встановив, що такими діями відповідачів позивачці завдана моральна шкода, яка також підлягає стягненню у визначеному судом з урахуванням обставин справи розмірі.

Разом з тим, помилкове зазначення у резолютивній частині рішення суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тоді як такі позовні вимоги не були предметом розгляду судом першої інстанції, не впливає на правильність вирішення спору і не є підставою для скасування рішення апеляційного суду, а може бути усунуто шляхом виправлення описки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду, та рішення суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Отже, касаційну скаргу потрібно відхилити, рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 1 червня 2012 року в частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду, та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 9 січня 2013 року залишити без змін, як передбачено ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 відхилити, рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 1 червня 2012 року в частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду, та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 9 січня 2013 року залишити без змін.