розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Артемвугілля" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 24 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 грудня 2012 року,

12 липня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 грудня 2011 року його було звільнено з підприємства відповідача за станом здоров'я у зв'язку з трудовим каліцтвом, однак з моменту звільнення до часу звернення до суду з позовом. Роботодавець не виплатив йому усі суми, які належали йому при звільненні, чим завдав йому моральну шкоду, яку він оцінив у 10 тис. грн. Також позивач просив поновити йому строк звернення до суду, який він пропустив з поважних причин. З урахуванням уточнень до позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 011 грн 32 коп. та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 24 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 грудня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що вимоги є обґрунтованими, так як відповідач несвоєчасно розрахувався з ОСОБА_3 при звільненні, проте позивачем не надано доказів того, що звернення до суду пропущено з поважних причин.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 8 грудня 2011 року ОСОБА_3 звільнився з державного підприємства "Артемвугілля" (далі - ДП "Артемвугілля"). 30 березня 2012 року ДП "Артемвугілля" розрахувалось з ОСОБА_3, що ним визнається; позов пред'явлено в суд 12 липня 2012 року. Отже, позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди пред'явлено з пропуском строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно до ст. 234 цього КЗпП України (322-08) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може ці строки поновити за клопотанням позивача.

Звертаючись до суду з клопотанням про поновлення строку, позивач послався на поганий стан здоров'я, тривале лікування, наявність інвалідності другої групи та кількох вихідних у цей період, а також на те, що пропущений строк у 11 днів є незначним.

Суди, визнаючи неповажними причини пропуску строку звернення до суду, всупереч ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не надали належну оцінку доказам, поданим позивачем та не врахували, що КЗпП України (322-08) не містить вичерпного переліку поважних причин звернення до суду; вони визначаються у кожному конкретному випадку виходячи із об'єктивних та суб'єктивних підстав.

При цьому право має бути застосовано так, щоб із нього не було вихолощено його основну суть і призначення.

За таких обставин, враховуючи нетривалий пропуск строку, вік позивача та його стан здоров'я, не можна погодитись з висновками судів про відсутність підстав для поновлення строку для звернення до суду.

Таким чином, ураховуючи, що судами допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 24 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.