Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, ОСОБА_4, регіонального ландшафтного парку "Знесіння", Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин, Управління Держкомзему у м. Львові, треті особи: державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" в особі Львівської регіональної філії, Державне управління охорони навколишнього природного середовища, Львівське комунальне підприємство "За замком", ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", про визнання частково недійсним та скасування наказу, ухвал, визнання недійсними та скасування державних актів, визнання права на приватизацію земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Львівської області від 24 вересня 2012 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 30 червня 1997 року він на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбав АДРЕСА_1 загальною площею 75, 5 кв. м, до якого входили дерев'яний сарай та огорожа. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1792 від 26 листопада 1953 року за вказаним будинком закріплено земельну ділянку площею 1237,5 кв. м. Приблизно влітку 2003 року вищевказаний будинок був знесений з невідомих позивачу причин, тому він звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, проте, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09 листопада 2006 року у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з недоведеністю позову. Під час розгляду вказаного позову позивач дізнався про те, що ухвалою 13-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради народних депутатів № 1113 від 21 червня 2001 року регіональному ландшафтному парку "Знесіння" передано у постійне користування 153, 6903 га землі, куди увійшла і закріплена за позивачем земельна ділянка, що позивач вважає незаконним. Крім того, ухвалою 7-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради № 351 від 14 жовтня 1999 року затверджено наказ Департаменту землеустрою та планування забудови міста № 245 від 08 вересня 1999 року "Про передачу громадянам у приватну власність, постійне та тимчасове користування земельних ділянок у м. Львові", передано ОСОБА_4 у постійне користування земельну ділянку площею 0,0970 га по АДРЕСА_2. Ухвалою 10-ї сесії 4-го скликання Львівської міської ради № 1159 від 25 березня 2004 року ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0970 га по АДРЕСА_2 передано у приватну власність для обслуговування будинку, розташованого за вказаною адресою, та видано державний акт № 419983 на право власності на цю земельну ділянку, що позивач вважає незаконним, оскільки до тієї земельної ділянки увійшла земельна ділянка, яка належить позивачу.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року поновлено строк позовної давності, визнано частково недійсною та скасовано ухвалу 13-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради народних депутатів № 1113 від 21 червня 2001 року в частині передачі регіональному ландшафтному парку "Знесіння" у постійне користування земельної ділянки площею 563,04 кв. м. по АДРЕСА_1, визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою № 004103 від 19 грудня 2001 року про передачу регіональному ландшафтному парку "Знесіння" у постійне користування вказаної земельної ділянки, визнано частково недійсним та скасовано наказ Департаменту землеустрою та планування забудови міста № 245 від 8 вересня 1999 року в частині передачі ОСОБА_4 в постійне користування земельної ділянки площею 107,5 кв. м. по АДРЕСА_1 визнано частково недійсною та скасовано ухвалу 7-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради № 351 від 14 жовтня 1999 року в частині передачі ОСОБА_4 в постійне користування земельної ділянки площею 107,5 кв. м. по АДРЕСА_1 визнано частково недійсною та скасовано ухвалу 10-ї сесії 4-го скликання Львівської міської ради № 1159 від 25 березня 2004 року в частині передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 107,5 кв. м. по АДРЕСА_1, визнано недійсним та скасовано державний акт № 419983 на право власності на земельну ділянку площею 0,0970 га по АДРЕСА_2, виданий на ім'я ОСОБА_4, визнано за ОСОБА_3 право на приватизацію земельної ділянки площею 1 237,5 кв. м. по АДРЕСА_1, зобов'язано Львівську міську раду внести на розгляд чергової сесії питання щодо приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 за заявою ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 24 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з наявності передбачених ст. 349 ЦК України підстав, а саме: так як позивач є власником будинку по АДРЕСА_1, то він має право на користування відповідною земельною ділянкою з цільовим призначенням для обслуговування цього будинку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що на час придбання ним будинку АДРЕСА_1 за продавцем - ВТК "Каштан" була закріплена земельна ділянка розміром 1 237, 5 кв. м.

Проте, із вказаним висновками судів погодитися не можна з наступних підстав.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що 30 червня 1997 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, придбав АДРЕСА_1

Ухвалою 13-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради народних депутатів № 1113 від 21 червня 2001 року регіональному ландшафтному парку "Знесіння", як об'єкту природно-заповідного фонду України, затверджено зовнішню межу, яка визначає територію парку, площею 312, 0949 га та межу охоронної зони, яка визначає територію площею 473, 6151 га. Крім того ухвалено: з території парку надати у постійне користування регіональному ландшафтному парку "Знесіння" земельні ділянки площею 153, 6903 га у спільне користування парку з Львівською обласною дитячою клінічною лікарнею - земельну ділянку площею 0,0947 га; залишити за іншими землекористувачами та землевласниками земельні ділянки загальною площею 158, 3099 га.

На підставі вказаної ухвали регіональному ландшафтному парку "Знесіння" 19 грудня 2001 року видано державний акт на право постійного користування землею № 004103 на земельну ділянку площею 153, 6903 га.

Наказом Департаменту землеустрою та планування забудови міста № 245 від 08 вересня 1999 року "Про передачу громадянам у приватну власність, постійне та тимчасове користування земельних ділянок у м. Львові", затвердженим ухвалою 7-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради № 351 від 14 жовтня 1999 року, вирішено передати ОСОБА_4 у постійне користування земельну ділянку площею 970 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2

Ухвалою 10-ї сесії 4-го скликання Львівської міської ради № 1159 від 25 березня 2004 року ОСОБА_4 передано у приватну власність для обслуговування будинку земельну ділянку площею 0,0970 га по АДРЕСА_2 та видано державний акт № 419983 на право власності на землю.

Так, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, апеляційний суд виходив з того, що: відповідно до рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради № 655 від 04 грудня 1953 року будинковолодіння АДРЕСА_1 станом на 1953 рік було комунальною установою Шевченківського району м. Львова, належало до будинковолодіння НОМЕР_2; рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 1792 від 26 листопада 1953 року за будинковолодінням АДРЕСА_3, при будинку НОМЕР_1, залишено у користуванні земельну ділянку площею 1237, 5 кв. м.; на час розгляду справи будинку по АДРЕСА_1 не існує, як і не існувало на планах міста Львова станом на 1997 рік, крім того, не було визначено меж земельної ділянки; позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що на час придбання ним будинку АДРЕСА_1 за продавцем - ВТК "Каштан" закріплено земельну ділянку площею 1237,5 кв. м.; на час ухвалення оскаржуваних рішень у позивача не було правовстановлюючих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Проте, поза увагою апеляційного суду залишилась та обставина, що право власності позивача на жилий будинок у встановленому законом порядку не припинялось. Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради депутатів трудящих № 655 від 04 грудня 1953 року затверджено реєстр комунальних будинковолодінь Шевченківського району м. Львова, у реєстрі № 1 під порядковим номером № 290 якого значиться будинковолодіння АДРЕСА_1, за яким рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1792 від 26 листопада 1953 року "Про розгляд матеріалів по обміру земель по кварталах" залишено у користування земельну ділянку площею 1 237, 5 кв. м. (а. с. 178-179). Позивачем замовлено передпроектну пропозицію відбудови зазначеного жилого будинку (а. с. 132-134), чому апеляційний суд відповідної оцінки не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України в редакції 2001 року якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Цим вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Не можна також в повній мірі погодитись з висновками суду першої інстанції. Визнавши за позивачем право на приватизацію земельної ділянки площею 1 237, 5 кв. м. по АДРЕСА_1 та зобов'язавши Львівську міську раду внести на розгляд чергової сесії питання щодо приватизації цієї земельної ділянки, суд першої інстнації детально не з'ясував, чи є це належним способом захисту права та чи порушено право позивача в цьому питанні, не перевірив, чи звертався позивач у встановленому законом порядку з питанням приватизації земельної ділянки та чи отримав безпідставну відмову з цього приводу уповноваженого органу.

Крім того, суду слід було детально з'ясувати питання про те, у яких розмірах та з яким цільовим призначенням перейшла у користування позивача, з часу придбання житлового будинку, земельна ділянка, а також, чи відповідало це діючому на той час законодавству, чи набув позивач право на приватизацію земельної ділянки та в яких розмірах, чому не звертається у встановленому законом порядку до відповідних органів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судами першої й апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 24 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.