головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М., Євтушенко О.І.,Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаська №1" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування майнової шкоди завданої злочином, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 03 грудня 2012 року,

Державне підприємство "Шахтоуправління "Південнодонбаська №1" (далі - ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаська № 1") звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що вироком Вугледарського міського суду Донецької області від 21 грудня 2010 року ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України. За результатами розгляду кримінальної справи встановлено, що відповідач у період з 01 березня 2007 року по 01 травня 2010 року фактично не працював на дільниці підготовчих робіт № 1 ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаська № 1", а лише був формально зарахований та отримував заробітну плату за посадою прохідника.

У зв'язку з необґрунтованою виплатою заробітної плати за вказаний період підприємству завдано майнової шкоди у розмірі 215 376 грн. 95 грн., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_6

Ухвалою Мар'їнського районного суду Донецької області від 20 липня 2012 року у якості співвідповідачів притягнуті ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 12 жовтня 2012 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаська № 1" спричинену майнову шкоду у розмірі 215 376 грн. 95 коп.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 03 грудня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 12 жовтня 2012 року частково скасовано, у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7, ОСОБА_8 відмовлено. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції керувався тим, що майнова шкода підлягає стягненню з відповідачів на підставі ст. 1166 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині стягнення майнової шкоди з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та відмовляючи у цій частині позову, апеляційний суд керувався тим, що правовідносини між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та позивачем регулюються нормами трудового законодавства, тому підстав для стягнення з них майнової шкоди у відповідності до ст. 1166 ЦК України немає.

Із такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами дотримано не було.

Судами встановлено, що вироком Вугледарського міського суду Донецької області від 21 грудня 2010 року ОСОБА_6 визнано посібником у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч 2 ст. 364 КК України. ОСОБА_6 у період з 01 березня 2007 року по 01 травня 2010 року значився на дільниці підготовчих робіт № 1 ДП "Шахтоуправління "Південодонбаська № 1" на посаді прохідника та отримував відповідну заробітну штату, але своїх трудових обов'язків фактично не виконував, на робочому місці був відсутній.

Разом з тим, цим же вироком Вугледарського міського суду Донецької області від 21 грудня 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнані винними у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України та встановлено, що майнова шкода завдана позивачу у результаті злочинних дій ОСОБА_7, який працював начальником дільниці підготовчих робіт ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаська №1" і ОСОБА_8 - заступником начальника цієї дільниці при виконанні ними трудових обов'язків, за попередньою змовою з ОСОБА_6

Свою вину у злочині ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнали у повному обсязі.

Таким чином, відмовляючи у позові до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 апеляційний суд не застосував ч. 4 ст. 61 ЦПК України, за якою вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок та не розмежував відповідальність відповідачів, яка не є солідарною.

Крім того, судами не надано оцінки обставинам, встановленим вироком Вугледарського міського суду Донецької області від 21 грудня 2010 року, що заробітна плата, що перераховувалася на картковий рахунок ОСОБА_6 фактично отримувалася ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які і розпоряджалися самостійно вказаними коштами.

Відповідно до облікових даних бухгалтерії ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" за період з 01 березня 2007 року по 30 квітня 2010 року сума необґрунтовано сплаченої заробітної плати ОСОБА_6 та відповідних на неї нарахувань склала 215 376 грн. 95 грн.

За вироком суду, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с. 5-8) ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 завдали своїми діями майнової шкоди підприємству на загальну суму 76 964 грн., а тому суди, у порушення вимог статей 5760 ЦПК України (1618-15) не встановили реального розміру збитків, не перевірили підстави збільшення розміру завданої майнової шкоди у позові, тобто ухвалили судові рішення, які фактично ґрунтуються на припущеннях.

Ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не уточнено позовні вимоги, оскільки позов випливає з кримінальної справи, усі особи перебували з позивачем у трудових відносинах; судами не дотримано вимог статей 10, 60 ЦПК України щодо обов'язку довести обставини, на які кожна сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, статей 58, 59 ЦПК України щодо належності на допустимості доказів та статей 212, 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Із урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, а тому, відповідно до статей 335, 336, 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 12 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 03 грудня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.