Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.,

суддів Дем'яносова М.В., Касьяна О.П.

Кафідової О.В., Коротуна В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору іпотеки та договору позики недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом у якому просила визнати недійсним договір позики та договір іпотеки укладені 09 грудня 2008 року між нею та ОСОБА_4 з моменту їх підписання.

На обґрунтування позову позивачка зазначила, що 09 грудня 2008 року укладено договір про те, що вона позичила у відповідача 657 120 грн та договір, за яким вона на забезпечення виконання цього зобов'язання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Гроші за договором позики вона не отримувала, під впливом обману їх отримала ОСОБА_6, оскільки договір укладено в її інтересах, так як вона не мала у власності майна, яким можна забезпечити виконання зобов'язання.

31 травня 2012 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

13 листопада 2012 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договори укладені згідно з законом, а позивачка не надала доказів на підтвердження своїх вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою про порушення кримінальної справи від 24 жовтня 2011 року встановлено, що ОСОБА_6 шляхом обману заволоділа належними ОСОБА_3 грошовими коштами та дала розписку позивачці про виконання перед позивачкою зобов'язань з поверненню їй кошті за договором іпотеки.

Рішення суду першої інстанції є правильним і таким, що відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а саме.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 09 грудня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого позивачка позичила у відповідача 657 120 грн, що становило 88 800 доларів США.

На забезпечення виконання цього договору укладено нотаріально посвідчений договір за яким позивачка передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1.

24 жовтня 2011 року постановою Голосіївського РУ ГУ МВС України у м. Києві порушено кримінальну справу за фактом того, що 09 грудня 2008 року особа на ім'я ОСОБА_6 шляхом обману заволоділа грошима ОСОБА_3 в сумі 88 800 доларів США, що становить 657 022 грн. 32 коп., чим завдала потерпілій шкоду в особливо великих розмірах.

Відповідно до розписки ОСОБА_6 зобов'язується в строк до 1 серпня 2011 року повернути гроші ОСОБА_3 за договором іпотеки від 9 грудня 2008 року.

Суд дав належну оцінку обставинам справи та правильно виходив з того, що підстав для задоволення позову немає, оскільки договір позики і договір іпотеки укладено в порядку, передбаченому законом, і вони мають презумпцію правомірності, а позивачка не надала доказів, які давали б підстави для визнання їх недійсними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що за договором позики позивачка гроші не отримала, оскільки гроші отримала ОСОБА_6, що є підставою для задоволення позову.

Однак з рішенням суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки воно ухвалено без належної оцінки обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме.

Суд не дав належної оцінки тим обставинам, що згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, та не врахував, що позивачка не надала суду доказів про те, що договори укладені шляхом обману та без передачі грошей за договором позики.

Суд помилково послався на розписку надану ОСОБА_6 про повернення позивачці грошей за договором іпотеки та на постанову про порушення кримінальної справи, як на докази для задоволення позову.

Із постанови та розписки вбачається, що кримінальну справу порушено за фактом заволодіння грошима ОСОБА_3, а ОСОБА_6 зобов'язується перед позивачкою повернути їй кошти, що не спростовує правомірності укладення договору позики і договору іпотеки.

Суд невірно застосував ст. ст. 203, 215 ЦК України, ухвалив помилкове рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги.

За таких обставин касаційну скаргу потрібно задовольнити, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року скасувати, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2012 року залишити в силі на підставі ст. 339 ЦПК України, як помилково скасоване.

Керуючись ст. ст. 339, 344, 345 ЦПК України колегія суддів,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року скасувати, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2012 року залишити в силі.