головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Дем'яносова М.В.,Коротуна В.М.,Касьяна О.П.,Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2012 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя шляхом виділення їй у власність земельної ділянки площею 0,0888 га на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області, меблевої стінки "Волинь", меблів для кухні та прихожої кімнати, а всього майна на суму 21650 грн, та визнати право власності на будівельні матеріали та конструкції незавершеного будівництвом садового будинку вартістю 96242 грн. Натомість ОСОБА_7 позивач просив виділити у власність холодильник "ОКА 6М", пральну машину "АЕG Lavamat 620", пральну машину "Десна", телевізор "Nokia 6352 VT", телевізор "Philips 17РТ156В/58Р", телевізор "Електрон Ц-382Д-І", відеомагнітофон "Grundig", порохотяг "Rowenta RS771", порохотяг "Вітязь", праску "Tefal", електрочайник, програвач грампластинок разом із, приблизно, 100 грампластинок магнітофону "First", телефонний апарат, спальню з натурального дерева (тридверна шафа, двоспальне ліжко, дві тумбочки, комод, дзеркало), шафу дводверну, диван-малютку, диван-ліжко, два односпальних ліжка, письмовий стіл, кухонний стіл, медичні та художні книги, два килими, дві ковдри, три подушки, три комплекти постільної білизни, рушники, посуд, слюсарний інструмент (дрель, молотки, викрутки, рубанок тощо), автомобіль ВАЗ-2105, 1982 року випуску, автомобіль ВАЗ-2107, 1998 року випуску, грошові кошти в сумі 80 тис. грн, а всього майна на загальну суму 156805,73 грн. Крім цього, ОСОБА_6 просила стягнути з ОСОБА_7 на її користь грошову компенсацію різниці вартості часток в спільному майні подружжя в розмірі 67577,87 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2012 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 8166 грн грошової компенсації замість її частки в спільному майні подружжя.

Виділено ОСОБА_7 в особисту приватну власність земельну ділянку площею 0,0888 га, що знаходиться на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області, придбану за договором купівлі-продажу від 6 березня 2001 року, посвідченим приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8, зареєстрованим в реєстрі за № 695.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2012 року про накладення арешту на транспортні засоби: ВАЗ-2105, 1982 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та ВАЗ-2107, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, та земельну ділянку площею 0,0888 га, що знаходиться на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області.

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Статтею 44 КпШС України в редакції, чинній до 1 січня 2004 року, передбачено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

27 серпня 1988 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали шлюб. Рішенням Луцького міського суду від 18 грудня 2002 року шлюб між ними розірвано, про що 25 серпня 2009 року в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено актовий запис № 462 (а.с. 5, 6, 64, т. 1).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Абзацом 1 пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) передбачено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, тому, враховуючи положення закону, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ј частини квартири АДРЕСА_1 передана відповідачем на підставі договору дарування в рахунок поділу спільного майна подружжя, що визнавалося сторонами в судовому засіданні (а.с. 70, т. 1).

6 березня 2001 року ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8, зареєстрованим у реєстрі за № 695, придбав земельну ділянку на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області площею 0,888 га для ведення садівництва, на якій знаходиться незавершений будівництвом садовий будинок, який, як слушно зазначили суди, не може бути включено до складу майна, яке підлягає поділу, оскільки право власності на нього як об'єкт незавершеного будівництва не зареєстровано у встановленому законом порядку, а визнання права власності на будівельні матеріали, обладнання тощо як окремі від об'єкта незавершеного будівництва речі неможливе, адже будучи використаними в процесі створення майна вони стають невіддільними від нього.

Судами встановлено, що за час шлюбу подружжя придбало автомобіль ВАЗ-2105, 1982 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, який був відчужений у 2004 році, та на кошти від продажу якого 3 квітня 2004 року вони за біржовою угодою придбали автомобіль ВАЗ-2107, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, що 6 вересня 2011 року було продано третій особі, що підтверджується довідкою-рахунком серії КІМ № 558341, тобто після пред'явлення ОСОБА_6 позову про поділ майна подружжя (а.с. 10, 249, т. 1).

Вважаючи, що поділ майна подружжя за взаємною згодою з ОСОБА_7 неможливий, ОСОБА_6 звернулася за вирішенням існуючого між ними спору до суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, присудив відповідачу земельну ділянку, а позивачу - грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності на цю земельну ділянку та автомобіль ВАЗ-2107, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він суперечить закону та не ґрунтується на доказах, наявних в матеріалах справи.

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливо за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) , вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зважаючи на це, суд, стягуючи на користь позивача грошову компенсацію замість частки в праві спільної сумісної власності подружжя на майно не звернув уваги на те, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови наявності його згоди та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Але з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_6 давала згоду на таку грошову компенсацію, та даних про сплату ОСОБА_7 на депозит суду відповідної грошової суми.

Крім цього, суд першої інстанції належним чином не з'ясував, чи були продані автомобіль ВАЗ-2105, 1982 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, та ВАЗ-2107, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 третім особам, чи можна вважати довіреність, строк дії якої сплив 28 березня 2007 року, біржову угоду та довідку-рахунок підставою для переходу права власності на зазначені транспортні засоби, а відтак чи можливо включати їх до складу майна, яке підлягає поділу, враховуючи те, що ці автомобілі на час розгляду справи зареєстровані у Луцькому ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області за ОСОБА_7 (а.с. 7-8, 10, 249 т. 1).

Апеляційний суд в порушення статей 303, 315 ЦПК України не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.