розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2012 року,

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в рахунок погашення заборгованості йому була передана квартира АДРЕСА_1 Крим, яка раніше належала ОСОБА_4 Проте після переходу права власності на квартиру, вона відмовляється її звільнити, чим чинить перешкоди у здійсненні права власності. Враховуючи викладене, позивач просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою шляхом виселення відповідачки та зняття її з реєстрації у вказаній квартирі.

Заочним рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 із зазначеної квартири. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2012 року рішення місцевого суду в частині позовних вимого про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 у цій частині. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка перешкоджає позивачеві у реалізації права власності відносно спірної квартири, тому підлягає виселенню.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач у порушення ч. 1 ст. 60 ЦПК України не довів того, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням, оскільки добровільно звільнила квартиру і в ній не проживає. Крім того, суд зазначив, що в квартирі згідно з договором оренди проживає ОСОБА_5, до якого вимоги не заявлялись.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 14 грудня 2011 року ОСОБА_3, як стягувач у виконавчому провадженні, виявив бажання залишити собі непродану з прилюдних торгів квартиру АДРЕСА_1, власником якої до цього була ОСОБА_4 У наслідок цього позивач набув права власності на вказану квартиру, що підтверджується свідоцтвом приватного нотаріуса Ялтинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Власник майна, як зазначено у ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Разом з тим, позивач просив усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення. Проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло або взагалі його відсутність, або інші, передбачені ЖК УРСР, підстави для позбавлення права на житло.

Втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.

Районний суд у своєму рішенні вірно вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом, проте передбачені законом підстави для цього не навів і у порушення вимог п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України позовних вимог у цій частині не уточнив.

Апеляційний суд на наведене уваги не звернув та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дав належної оцінки доводам позивача про те, що проживання відповідачки та її реєстрація у спірній квартирі, яка належить йому на праві приватної власності, та в якій продовжує проживати саме відповідачка перешкоджає йому в користуванні та розпорядженні цим майном.

Ураховуючи порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального законодавства та те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2012 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.