розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, від імені та в інтересах якої діють ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, служба у справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації та ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 7/10 часток житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2012 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу від 30 травня 2008 року, як такий, що укладений нею під впливом обману з боку відповідачів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 піклувались про неї, а тому 30 травня 2008 року вона уклала з ними договір купівлі-продажу, за яким вона відчужила на їх користь 7/10 часток у жилому будинку АДРЕСА_1.

Зазначала, що, підписуючи договір купівлі-продажу, вона вважала, що уклала договір довічного утримання, оскільки відповідачі обіцяли здійснювати за нею догляд та надавати допомогу.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 17 вересня 2012 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 7/10 часток у жилому будинку АДРЕСА_1, укладений 30 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10, від імені та в інтересах якої діяли ОСОБА_11 та ОСОБА_12, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_13 і зареєстрований за №1170.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій через свого представника ОСОБА_9, ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення місцевого суду від 17 вересня 2012 року, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав доведеною ту обставину, що позивачка була введена відповідачами в оману щодо природи оспорюваного договору, так як останні не надали їй відповідної інформації щодо договору, який буде укладатися.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачка в розумінні ст. 230 ЦК України не надала суду належних та допустимих доказів щодо наявності в діях відповідачів умислу ввести її в оману щодо обставин укладення оспорюваного правочину.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_3 була власником 7/10 часток у жилому будинку, розташованому по АДРЕСА_1. Іншого житла вона не має.

30 травня 2008 року ОСОБА_3 уклала з малолітньою ОСОБА_10, в інтересах якої діяли її батьки ОСОБА_11 та ОСОБА_12, договір купівлі-продажу належних їй 7/10 часток, що був посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрований в реєстрі за №1170.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 зазначала, що 11 грудня 2007 року під час ДТП вона отримала тяжкі травми та потребувала сторонньої допомоги, будинок свій продавати не збиралася, а підписуючи договір, вважала, що підписує договір довічного утримання, про що і була домовленість з відповідачкою.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього ж Кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч. 1 ст. 229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.

Зазначене дає підстави для висновку, що обман може стосуватись тільки обставин, що мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатись в активних та пасивних діях недобросовісної сторони правочину.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним оспорюваного правочину, апеляційний суд виходив з того, що позивачкою не доведений факт її обману з боку відповідачів щодо природи оспорюваного правочину та наявності в діях відповідачів умислу ввести її (позивачку) в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Проте, з матеріалів справи вбачається і це не заперечувала сама відповідач ОСОБА_5, що зібранням документів для

договору купівлі-продажу займалася особисто вона. Для цього, сама звернулась з оригіналами документів на будинок позивачки в КП БТІ для отримання довідки-характеристики, витягу з реєстру прав власності, виготовлення технічного паспорту та квитанції про сплату за послуги КП БТІ від імені продавця, а також сама сплачували кошти КП БТІ за наданими квитанціям та особисто зверталася в органи опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області за

відповідним рішенням. При цьому, доручення від позивачки на вчинення вказаних вище дій вона не мала. До нотаріуса вона також зверталась сама. Допитана в судовому засіданні приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_7 показала, що позивачка ОСОБА_3 до неї перед укладенням угоди не приходила, необхідні документи для складання договору не надавала. Документи надала відповідачка ОСОБА_5 і саме вона визначила, який договір буде укладатися.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що нотаріус ОСОБА_7 вперше побачила позивачку в день підписання договору і побачила, що остання є людиною похилого віку. Також установлено, що під час укладення договору нотаріус сам договір не зачитувала та не роз'яснювала його змісту, посвідчила після підписання його сторонами.

Те, що позивач потребувала сторонньої допомоги та мала намір укласти договір довічного утримання підтверджується і її діагнозом «остеохондральний перелом латерального виростка правої великогомілкової кістки, передньо-медіальна нестабільність правого колінного суглобу, атеросклеротичний кардіосклероз, артеріальна гіпертензія», з яким остання в період з 11 грудня 2007 року по 25 лютого 2008 року перебувала на лікуванні в стаціонарному відділенні Бориспільської ЦРЛ та обласному травматологічному центрі КОКЛ, була виписана 25 лютого 2008 року з рекомендаціями через 2 тижні зняти шви та іммобілізацією лівої нижньої кінцівки на протязі 4-х тижнів в ортезі.

Судом також встановлено, що заяву до КП БТІ, датовану 29 січня 2008 року, в якій зазначено мету відчуження частки домоволодіння, та квитанції, оплачені відповідачкою за послуги КП БТІЮ датовані 06 лютого 2008 року, тобто, в той час, коли позивачка знаходилась на стаціонарному лікуванні в КОКЛ обласний травматологічний центр, а технічний паспорт на житловий будинок позивачки виготовлено станом на 27 лютого 2008 року, в той час коли остання не могла самостійно рухатись.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_3 сама не займалась оформленням документів для укладення договору, вона не могла знати, який договір і з ким саме буде укладатися, а при його підписанні і відповідачі, і нотаріус замовчували те, що умовами договору на покупця не покладається обов'язок довічного утримання продавця.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, місцевий суд правильно визнав недійсним оспорюваний правочин.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки у застосуванні матеріального та процесуального закону, не звернув увагу на вищевикладене, у зв`язку з чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ