розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Восьма Харківська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2012 року,

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 25 червня 2001 року його рідна баба ОСОБА_6 склала заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області, згідно з яким усе належне їй на день смерті майно заповіла дочці ОСОБА_4, сину ОСОБА_5 та онуку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, яка останнім часом проживала у Голландії в м. Амстердам, померла, після смерті якої залишилось спадкове майно у вигляді: Ѕ частини квартири АДРЕСА_1; будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,155 га по АДРЕСА_2 грошових збережень, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у ощадній касі № 6212/03 у м. Харкові та на рахунку НОМЕР_2 у філії ощадбанку № 3 у м. Харкові. Власником Ѕ частини вищевказаної квартири на той час був чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_7, проте він у 2007 році помер. Про смерть баби позивач дізнався лише у 2008 році, тоді й звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини, де з'ясував, що у заповіті відносно нього допущено помилку, зокрема, неправильно зазначено по-батькові, замість «ОСОБА_3» помилково зазначено «НОМЕР_2». Із наведених підстав просив: анулювати спільну сумісну власність на квартиру АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 право власності по Ѕ частині за кожним на вищевказану квартиру; встановити факт належності йому заповіту, складеного від імені ОСОБА_6; визначити додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6; визнати за ним право власності на 5/36 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6; визнати за ним право власності на 5/18 частини жилого будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,155 га по АДРЕСА_2 та на 5/18 частини грошових заощаджень з процентами та компенсаціями, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у ощадній касі № 6212/03 у м. Харкові та на рахунку НОМЕР_2 у філії ощадбанку № 3 у м. Харкові.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2012 року, залишеним без змін рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2012 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що 25 червня 2001 року ОСОБА_6 склала заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області, згідно з яким усе належне їй на день смерті майно заповіла дочці ОСОБА_4, сину ОСОБА_5 та онуку ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла у Голландії. Після її смерті залишилося спадкове майно, яке складається із Ѕ частини квартири АДРЕСА_1; будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0, 155 га по АДРЕСА_2; грошових збережень, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у ощадній касі № 6212/03 у м. Харкові та на рахунку НОМЕР_2 у філії ощадбанку № 3 у м. Харкові.

Власником Ѕ частини вищевказаної квартири на той час був чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_7, проте він у 2007 році помер.

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що про смерть ОСОБА_6 він дізнався лише у 2008 році, тоді й дізнався про заповіт, складений на його ім'я, у зв'язку з чим звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223, ч.1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Судами встановлено, що про смерть спадкодавця та про існування заповіту позивачу довгий час не було відомо, так як передсмертним проханням ОСОБА_6, яка захворіла в Голландії та не мала можливості повернутися в Україну, було не повідомляти про це її онука ОСОБА_3 та свого чоловіка ОСОБА_7, що в судовому засіданні підтвердив представник відповідача ОСОБА_4

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, визнав поважними причини пропущення позивачем строку для прийняття спадщини та задовольнив позовні вимоги позивача, спадкоємця за заповітом.

Таким чином, суди першої й апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановили обставини справи, дали належну оцінку наявним у справі доказам, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні, а наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.