розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Свіча», товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудсервіс» про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру, вселення та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Свіча», на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 9 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 2 жовтня 2012 року,

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру, вселення і визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 та стягнення з відповідачів 39804 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 14 квітня 2009 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Свіча» було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого є двокімнатна квартира НОМЕР_1, загальною площею 66,34 кв.м. на дев'ятому поверсі, з правої сторони, в будинку - перша черга, що знаходиться згідно дозволу на виконання будівельних робіт на АДРЕСА_2. Згідно умов даного попереднього договору сторони домовилися про всі істотні умови основного договору і виклали його положення в тексті попереднього. Позивач сплатила відповідачу вказану в попередньому договорі суму вартості об'єкта продажу в розмірі 199020 грн. 00 коп. Однак, відповідач необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, що свідчить про невиконання останнім договірних зобов'язань за попереднім договором. Тому просила задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 9 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 2 жовтня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано укладеним договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю «Свіча». Зобов'язано товариство підписати акт прийому - передачі квартири АДРЕСА_1. Вселено ОСОБА_3 у вищевказану квартиру. Визнано ОСОБА_3 власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Свіча» на користь позивача збитки, передбачені умовами договору, в розмірі 39804 грн. Вирішено питання стягнення судового збору.

ОСОБА_4, який діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Свіча», звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач безпідставно ухилився від виконання попереднього договору, не уклав з позивачем основний договір купівлі-продажу, та як наслідок фактично відмовився передати спірну квартиру позивачу, грошові кошти за зведення якої були сплачені нею в повному обсязі.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Судом встановлено, що 14 квітня 2009 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Свіча» укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна. Предметом договору була двокімнатна квартира НОМЕР_1 на дев'ятому поверсі, з правої сторони, в будинку - перша черга, що знаходиться згідно дозволу на виконання будівельних робіт на АДРЕСА_2. Згідно умов цього договору сторони погодили всі істотні умови основного договору.

Згідно пункту 1 вказаного договору основний договір мав бути укладений в строк до 1 липня 2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатила відповідачу вказану в попередньому договорі суму вартості об'єкта продажу, однак на її звернення від 13 серпня 2010 року з метою виконання зобов'язань, які визначені попереднім договором, відповідач основний договір не уклав.

Згідно із ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

З наведеного вбачається, що цивільне законодавство передбачає лише зобов'язання сторін укласти в певний термін основний договір, і при цьому не містить можливості спонукання другої сторони до укладення основного договору та встановлює захист порушеного права особи, у зв'язку із не укладенням основного договору, шляхом відшкодування збитків завданих прострочення виконання умов попереднього договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суди неправильно визначили правові наслідки невиконання умов попереднього договору, не перевірили можливість набуття особою права власності на майно на підставі попереднього договору, коли основний договір про перехід права власності на це майно не укладався, визнали укладеним договір купівлі-продажу квартири, не вказавши при цьому дати його укладення та істотні умови такого договору.

Погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що основний договір не було укладено, апеляційний суд визнав законним рішення в частинні визнання основного договору укладеним, хоча такі висновки є суперечливими та взаємовиключними, не звернув уваги на те, що чинним законодавством не передбачено визнання договорів укладеними.

За певних умов договір може бути визнано судом дійсним (ст. 220 ЦК України).

На зазначені обставини, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «Свіча» посилалось в поданій ним апеляційній скарзі.

Розглядаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд мотивів її відхилення з посиланням на положення закону, якими спростовуються доводи апеляційної скарги в цій частині, не навів, чим порушив вимоги ст. 315 ЦПК України.

Від вирішення спору в частині набуття позивачем права власності на спірну квартиру залежить і вирішення інших вимог ОСОБА_3, що були предметом розгляду.

Наведені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому постановлену ним ухвалу не можна визнати законною та обґрунтованою, в зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.