розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Український інститут промислової власності», треті особи: ОСОБА_2, приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року,

У листопаді 2011 року позивачка звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 05 листопада 2008 року приблизно 08 год. 20 хв. на перехресті вул. Л. Толстого та Володимирської в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_1, який належав відповідачу, під керуванням ОСОБА_2, що працював у відповідача, автомобіля «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_3, який під час аварії був припаркований та належить позивачці.

Згідно з постановою суду винним у даній дорожньо-транспортній пригоді був визнаний ОСОБА_2, який порушив Правила дорожнього руху України (1306-2001-п) , внаслідок чого автомобілі зазнали механічні пошкодження.

На момент ДТП автомобіль позивачки «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_3, було застраховано на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 28 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «Страхова компанія «Українська страхова група».

Висновком автотоварознавчого дослідження було визначено розмір матеріальної шкоди, спричинений позивачу, який становить 102 211 грн 46 коп.

На підставі заяви позивачки 29 січня 2009 року ЗАТ «СК Українська страхова група» сплатила страхове відшкодування в сумі 49 388 грн. 84 коп.

У зв'язку з тим, що сума страхового відшкодування є недостатньою для повного відшкодування завданої шкоди, просила стягнути з відповідача 63 391 грн 53 коп. з яких матеріальна шкода - 58 391 грн 53 коп., моральна шкода - 5 тис. грн та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2012 року, позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Стягнуто з ДП «Український інститут промислової власності» на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 58 391 грн 53 коп., моральну шкоду в розмірі 2 тис. грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року, рішення суду першої інстанції в частині відшкодування матеріальної шкоди та стягненні судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові в цій частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 листопада 2009 року приблизно о 08.20 год., ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_4 в м. Києві на регульованому перехресті вулиць Л.Толстого-Володимирська не врахував дорожньої обстановки, стану транспортного засобу, при ввімкненні сигналу світлофору, що дозволяє рух не надав дорогу автомобілю «Пежо», державний номер НОМЕР_2, здійснив з ним зіткнення, після чого здійснив зіткнення автомобілем «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_3.

Згідно з постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.03.2009 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Автомобіль «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди належав ДП «Український інститут промислової власності» на праві власності. ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ДП «Український інститут промислової власності».

Автомобіль «Хонда», державний номер НОМЕР_3 належить на праві власності ОСОБА_1 та був застрахований у ЗАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 28 листопада 2007 року. Згідно з договором вигодонабувачем є ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк».

Згідно з висновком спеціаліста № 226/12 автотоварознавчого дослідження від 24 грудня 2008 року матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_3, внаслідок його пошкодження при ДТП складає 102211 грн. 46 коп.

На виконання умов договору страхування та відповідно до страхового акта № 20408Т від 26 січня 2009 року на рахунок ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» було перераховано страхове відшкодування в розмірі 49 388 грн 84 коп.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди на час здійснення дорожньо-транспортної пригоди, стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою підлягає з винної особи на користь потерпілої особи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно із ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року (v0006700-92) роз'яснено, що при стягненні на користь потерпілого вартості пошкодженого майна враховується зношеність пошкодженого майна.

Таким чином, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суди на підставі ст. 1194 ЦК України постановляють стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Висновок апеляційного суду про те, що звернувшись до суду з позовом до ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» за виплатою страхового відшкодування позивачка обрала спосіб захисту свого порушеного права та що це виключає можливість звернення до суду з позовом до заподіювача шкоди про її відшкодування у частині, не покритій страховим відшкодуванням, суперечить вимогам закону та встановленим обставинам у справі.

В свою чергу, суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2012 року залишити в силі.