розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2011 року,

У квітні 2010 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначало, що 29 серпня 2007 року з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 52 тис. доларів США, строком до 29 серпня 2013 року зі сплатою 14,5% річних.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_2 29 серпня 2007 року було укладено договір поруки, за умовами якого останній взяв на себе обов'язок солідарної відповідальності з боржником перед кредитором.

Цього ж дня між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого відповідачі передали в іпотеки належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим виникла кредитна заборгованість, розмір якої станом на 31 березня 2010 року становить 552 883 грн. 58 коп., ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» просило позовні вимоги задовольнити у повному обсязі й стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану суму кредитної заборгованості та звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року позов задоволено, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором від 29 серпня 2007 року в розмірі 552 883 грн. 58 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною реалізації 347 753 грн.; вирішено питання про судові витрати.

У квітні 2011 року ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення на підставі вимог ст. 220 ЦПК України, яким вирішити позовні вимоги про стягнення у солідарному порядку з відповідачів кредитної заборгованості, які не були вирішені при ухваленні рішення від 12 жовтня 2010 року.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2012 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за договором кредиту - відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» просить додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення по суті невирішених позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості фактично задоволені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, окреме стягнення з відповідачів суми заборгованості за кредитним договором призведе до подвійного стягнення такої заборгованості.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом установлено, що 29 серпня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав кредит в розмірі 52 тис. доларів США, строком до 29 серпня 2013 року зі сплатою 14,5% річних.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 29 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, а з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - договір іпотеки.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 9 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (v0005740-12) право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

За змістом п. 41 цієї постанови при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» просило як стягнути солідарно з відповідачів суму кредитної заборгованості так і звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року задоволено лише вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Звертаючись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, позивач зазначав, що суд не ухвалив рішення щодо позовної вимоги про стягнення в солідарному порядку з боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 суми кредитної заборгованості.

При ухваленні додаткового рішення щодо зазначених позовних вимог, суд на порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не встановив всі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та докази на їх підтвердження; взагалі не звернув увагу на те, що у забезпечення належного виконання ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань були укладені як договір поруки із ОСОБА_2 так і договір іпотеки з ОСОБА_3 та ОСОБА_4; не дав оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, яка значно менша такої заборгованості й дійшов передчасного висновку про те, що стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя при одночасному зверненні стягнення на предмет іпотеки призведе до подвійного стягнення коштів на користь позивача, спір по суті не вирішив, судовий захист порушеного права позивача не здійснив, чим позбавив позивача права на задоволення своїх вимог щодо повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги також не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, й залишив додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що постановленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» задовольнити частково.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2011 року скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.