Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення суми за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 10 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2012 року,

У березні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит на суму 2038, 79 грн. із кінцевим строком повернення

24 лютого 2008 року та сплатою відсотків в розмірі 12 % річних. Оскільки боржник належним чином не виконує умови кредитного договору, банк просив стягнути з нього заборгованість, що утворилась станом на

13 листопада 2011 року, у розмірі 25 266, 60 грн., яка складається з

1594, 10 грн. - заборгованості по тілу кредиту, 9896, 09 грн. - заборгованості по відсоткам, 12 097, 06 грн. пені, а також 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 1179, 36 грн. штрафу як процентної складової.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 10 травня

2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що 28 лютого 2008 року Староміським районним судом м. Вінниці видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь банку 3805, 79 грн. заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року. 13 червня 2008 року боржником добровільно сплачено в рахунок погашення боргу 2850 грн., за період з 1 липня 2011 року по 16 лютого 2011 року банком списано з рахунку ОСОБА_3 кошти в рахунок погашення боргу за кредитом в розмірі

3139, 28 грн. Посилаючись на наведене, суди дійшли висновку про те, що за судовим наказом відбулось погашення тілу кредиту. Позивач із заявою про уточнення позовних вимог щодо уточнення розміру пені, штрафу та нарахованих процентів до суду не звертався.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 26 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримав 2038 грн. на строк до 24 лютого 2008 року із сплатою 12 % на рік.

Судовим наказом, виданим 28 лютого 2008 року Староміським районним судом м. Вінниці, з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 3805, 79 грн., судові витрати. У добровільному порядку боржник сплатив 2850 грн.

Заборгованість, що утворилась внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, станом на 13 листопада 2011 року становить 25 266, 60 грн. та складається з 1594, 10 грн. - заборгованості по тілу кредиту, 9896, 09 грн. - заборгованості по відсоткам, 12 097, 06 грн. пені, а також 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 1179, 36 грн. штрафу як процентної складової.

Позивачем у період з 1 липня 2011 року по 16 лютого 2012 року в рахунок погашення заборгованості з особового рахунку відповідача списано 3139, 28 грн.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбаченого договором або законом, припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Таким слід вважати виконання з додержанням визначених законодавством чи договором певних умов, якими щодо кредитних договорів є, зокрема, повернення, платність та строковість.

Сама по собі видача судового наказу про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не може розцінюватися як підстава для припинення нарахування і сплати відсотків за користування кредитом, оскільки такі відсотки за своїм характером є платою і підлягають стягненню за весь час користування кредитом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди на наведені вимоги закону уваги не звернули, не врахували, що ОСОБА_3 на підставі судового наказу погасив лише частину заборгованості, отже це не звільняє його від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту, тобто у порушення вимог ст. ст. 214-215 ЦПК не встановили фактичних обставин справи, характер правовідносин, що виник між сторонами та правову норму, яка підлягає до застосування при їх вирішенні.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від

10 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від

13 червня 2012 року скасувати.

Справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення суми передати на новий розгляд до суду першої інстанції.