розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання частково недійсним договору про відчуження жилого будинку на умовах пожиттєвого утримання, визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 8 червня 2011 року,

У травні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання частково недійсним договору про відчуження жилого будинку на умовах пожиттєвого утримання, визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначала, що 26 квітня 1953 року вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 У 60-х роках вона і ОСОБА_6, перебуваючи у шлюбі, побудували будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. 4 листопада 1998 року її чоловік, ОСОБА_6, уклав з відповідачами договір

про відчуження вказаного вище будинку на умовах довічного утримання,

який був нотаріально посвідчений. Відповідачі у справі за цим договором узяли на себе зобов'язання по утриманню її чоловіка. ІНФОРМАЦІЯ_1 року її чоловік помер. Прізвище ОСОБА_4 на той час було ОСОБА_4.

На момент укладення договору довічного утримання їй виповнилося

63 роки, в силу похилого віку вона не розуміла значення укладеного договору, та вважала, що відповідачі прийняли зобов'язання по утриманню як її чоловіка, так і її самої, вважаючи, що вони прийняли у власність тільки належну чоловіку Ѕ частину будинку.

Указуючи, що відповідачі на час звернення до суду їй допомогу не надають, виганяють її з будинку, зазначаючи, що дозвіл на відчуження спірного будинку нею було дано під впливом помилки, а строк позовної давності пропущено з поважних причин, ОСОБА_3 просила суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважним; визнати спірний житловий будинок об'єктом права спільної сумісної власності подружжя у рівних частках; визнати частково недійсним договір від 4 листопада

1998 року, посвідчений приватним нотаріусом Станично-Луганського нотаріального округу ОСОБА_7, в частині відчуження її частки будинку; визнати за нею право власності на Ѕ частку зазначеного будинку, а іншу частку будинку залишити у власності відповідачів.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 2 березня 2011 року позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 8 червня 2011 року рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від

2 березня 2011 року скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано будинок АДРЕСА_1 об'єктом права спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в рівних частках. Визнано частково недійсним договір від 4 листопада 1998 року, посвідчений приватним нотаріусом Станично-Луганського районного нотаріального округу, в частині відчуження належної ОСОБА_3

Ѕ частини будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину вказаного вище будинку, жилою площею 63,1 кв. м, літньої кухні, сараїв під літ. В, Г, погріба під літ. П, убиральні літ. У, колодязя № 1 (з газ. тр.), огорожі № 2, № 3

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять рішення апеляційного суду Луганської області від 8 червня 2011 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 2 березня 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм

матеріального чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в сукупності, встановивши, які правовідносини склалися між сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

При цьому апеляційний суд виходив із того, що спірний житловий будинок набуто ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у шлюбі та такий будинок належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності

ст. 22 КпШС України), та з того, що укладаючи договір довічного утримання, ОСОБА_6 розпорядився не тільки належним йому майном, а й майном, належним дружині.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційним судом ухвалено з дотриманням норм матеріального й процесуального права та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ