розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_6, служба у справах дітей Ульяновської районної державної адміністрації, про визнання недійсним іпотечного договору за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 7 лютого 2012 року,

У лютому 2010 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 11 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (у подальшому перейменовано на ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачка отримала в кредит кошти в сумі 35 000 грн. зі сплатою за користування кредитом 30% річних з кінцевим терміном його повернення до 11 лютого 2013 року. На виконання умов кредитного договору між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 11 лютого 2008 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань ОСОБА_3 У забезпечення виконання кредитного договору 11 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачі передали в іпотеку належний їм на праві приватної власності житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконує, станом на 02 жовтня 2009 року в неї утворилась заборгованість в сумі 33 706 грн. 36 коп., яку вона добровільно не погасила. У зв'язку з цим позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у сумі 33 706 грн. 36 коп., у рахунок погашення цієї заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на переданий в іпотеку будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у будинку із зняттям їх з реєстраційного обліку.

15 червня 2011 року позивач своєю письмовою заявою остаточно уточнив свої позовні вимоги, просив стягнути з боржника ОСОБА_3 та її поручителя ОСОБА_4 33 706 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та понесені ним судові витрати (т.1, а.с. 255)

Під час розгляду справи ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_6, служба у справах дітей Ульяновської районної державної адміністрації, про визнання недійсним іпотечного договору, посилаючись на те, що на час передачі в іпотеку будинку в ньому були зареєстровані і проживали діти, а тому договором іпотеки порушуються їх права.

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, з відповідачів на користь позивача стягнуто солідарно 33 706 грн. 36 коп. на погашення заборгованості за кредитним договором, 345 грн. 56 коп. на відшкодування судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 7 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість в сумі 33 706 грн. 36 коп., судовий збір в сумі 337 грн. 06 коп. і 120 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 7 лютого 2012 року в частині відмови в стягненні заборгованості з поручителя ОСОБА_4 та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом в цій частині норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

В решт іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із умов п. 2 договору поруки № МГ-03-02/2008 від 11 лютого 2008 року, яким передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування ним, винагород, штрафів, пені та інших платежів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором і ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення заборгованості лише з боржника, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до пунктів 1, 2 договору поруки поручитель відповідає за виконання боржником зобов'язання за кредитним договором і сплату нею 19 % річних за користування кредитом та не давав своєї згоди на зміну зобов'язання, яким збільшено обсяг його відповідальності до 30 % річних.

Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Згідно з п. 13 договору поруки від 11 лютого 2008 року зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Дані про те, що поручитель повідомлявся про зміну умов кредитного договору та дав на це свою згоду у вигляді укладення додаткової письмової угоди в справі відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Висновки апеляційного суду про те, що за таких обставин порука є припиненою і в позивача відсутнє право на стягнення заборгованості з поручителя відповідає матеріалам справи, вимогам закону і касаційною скаргою не спростовуються.

Установивши, що рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених ст. 339 ЦПК України підстав для його скасування немає, керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,