розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Малиновської районної адміністрації Одеської міськради до ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2012 року,

У липні 2010 року Малиновська районна адміністрація Одеської міської Ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого відповідачем нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: споруди площею 80,6 кв.м, яка використовується під жилий будинок, споруди площею 22,6 кв.м, яка використовується під гараж, споруди площею 1 кв.м, яка використовується під вбиральню, та споруди площею 3,2 кв.м, яка використовується під котельню.

Вимоги мотивовані тим, що відповідач здійснив будівництво самочинно та в порушення порядку, встановленого Законами України «Про основи містобудування» (2780-12) , «Про планування та забудову територій» (1699-14) , «Про архітектурну діяльність» (687-14) , що підтверджується службовою запискою, фотофіксацією, планом-схемою, актом від 25 травня 2010 року та копією технічного паспорта від 07 жовтня 1994 року, що, на думку позивача, відповідно до ст. 376 ЦК України є підставою для знесення самочинно збудованих споруд.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2012 року, позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 за свій рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно, побудоване за адресою: АДРЕСА_1 а саме: споруду площею 80,6 кв.м, яка використовується під жилий будинок, споруду площею 22,6 кв.м, яка використовується під гараж, споруду площею 1 кв.м, яка використовується під вбиральню, споруду площею 3,2 кв.м, яка використовується під котельню. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданих касаційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам ухвалені в справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів трудящих від 02 лютого 1973 року № 83.

За зазначеною адресою він побудував споруду площею 80,6 кв.м, яка використовується під жилий будинок; споруду площею 22,6 кв.м, яка використовується під гараж; споруду площею 1 кв.м, яка використовується під вбиральню, та споруду площею 3,2 кв.м, яка використовується під котельню.

Технічний паспорт на спірне майно виготовлено КП «ОМБТІ та РОН» 07 жовтня 1994 року, проте право власності не зареєстровано.

Судом установлено, що при здійсненні будівництва ОСОБА_3 були порушені вимоги ст. 22 Закону України «Про основи містобудування», відповідно до якої забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із доведеності факту самочинного будівництва, оскільки зведена ОСОБА_3 споруда за своїм характером не є тимчасовою, її побудова не належить до переліку будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл, а останній відповідачем не отримувався.

Проте такі висновки є помилковими.

Із копії будинкової книги осіб, що проживають у АДРЕСА_1 (а.с. 12-15), розпочатої 02 жовтня 1971 року, вбачається, що відповідач з членами сім'ї був зареєстрований у спірному будинку з 01 січня 1974 року. Згідно з рішенням Ільїчівської райради від 26 вересня 1991 року будинок був перенумерований з № 40г на № 58 (а.с. 15).

Дозвіл на прописку в зазначеному будинку було надано рішенням виконкому Ільїчівської райради від 02 лютого 1973 року № 83, яким підтверджено рішення виконкому від 07 травня 1971 року № 288 та дозволено видати будинкову книгу по АДРЕСА_1, 40«г» на ім'я ОСОБА_3

Із тексту скарги ОСОБА_5 від 06 вересня 2008 року (а.с. 18, 19), на яку посилався суд, обґрунтовуючи рішення, вбачається, що за рішенням селищної ради 1981 року було проведено розподіл садиби № 40г між подружжям ОСОБА_3, внаслідок чого по АДРЕСА_1 утворено дві нові садиби з інвентарним № 58 та № 60. До садиби № 58 на ім'я ОСОБА_3 відійшов жилий будинок, який подружжя ОСОБА_3 самовільно побудували у 1974 році, та частина спільної ділянки площею 215 кв.м. Садиба пройшла інвентаризацію в БТІ 07 жовтня 1994 року.

Згідно з наявним в матеріалах справи технічним паспортом, на який посилався суд на підтвердження наявності спірної будівлі, під час інвентаризації 07 жовтня 1994 року були в наявності: жила будівля літ. «А» та котельня літ. «Г», 1985 року побудови, гараж «Б» та вбиральня «В», 1990 року побудови, а також прибудови літ. «а» та літ. «а-1».

Застосовуючи до спірних правовідносин положення ЦК України (435-15) , що набув чинності з 01 січня 2004 року, суди не звернули уваги на те, що будинок, з приводу знесення якого заявлено позов, був побудований до набрання чинності, як зазначеним кодексом, так і іншими законодавчими актами, на які посилався позивач, обґрунтовуючи позов, а суд його задовольняючи; не врахували, що відсутність в органах БТІ інформації про реєстрацію права власності на спірну будівлю, а також відсутність у відповідача при її будівництві відповідного дозволу, що вимагається чинним на теперішній час законодавством, не може бути підставою для висновків про самочинність такого будівництва; неодноразового перебування питань з приводу спірної будівлі на вирішенні органів місцевого самоврядування (розподіл садиби, присвоєння адреси тощо) не врахували та дійшли передчасних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.