Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Колодійчука В.М.,

Савченко В.О., Умнової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Чорноморська селищна рада про розділ сумісно набутого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 травня 2012 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2012 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Чорноморська селищна рада про розділ сумісно набутого майна.

В обґрунтування позову зазначила, що під час шлюбу з відповідачем за рахунок спільних коштів у 2003 році вони придбали спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1, який за згодою сторін було оформлено на ОСОБА_4

У 2008 році шлюб між сторонами було розірвано, проте згодом вони поновили сімейні стосунки та деякий час проживали спільно однією сім'єю.

Через сварки з відповідачем вона вимушена була піти з будинку разом з дітьми.

Оскільки відповідач перешкоджає їй проживати у будинку, просила визнати за нею право власності на Ѕ частку будинку, розділити будинок та визначити порядок користування земельною ділянкою згідно першого варіанту розділу, запропонованого експертом.

Рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 травня 2012 року позов задоволено частково.

Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, розділено наступним чином:

ОСОБА_5 виділено та визнано право власності на частину житлового будинку та частину прибудов загальною вартістю 102622 грн., і відповідає 53/100 часткам.

ОСОБА_4 виділено та визнано право власності на частину житлового будинку та частину прибудов загальної вартості 89312 грн. і відповідає 47/100 часткам.

Зобов'язано ОСОБА_5 виконати відповідні переобладнання.

Визначено порядок користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1: у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частині наданої земельної ділянки площею 419 кв.м. кожному.

Припинено право спільної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на будинок АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму грошового еквіваленту різниці у вартості забудов, що припадають на частку, яка після розділу стала менше його ідеальної частки у розмірі 6655 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заявленого позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що до отримання сторонами відповідного дозволу виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування жилого будинку, з узгодженням обраного варіанту з пожежною та санітарною інспекцією, підстави для поділу будинку відсутні.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Судами встановлено, що з 2000 року по 2008 рік сторони перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.10).

Згідно договору купівлі-продажу від 06 листопада 2003 року ОСОБА_4 є власником будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Відповідно до ст. 22 КпШС України, ст. 16 Закону України «Про власність», які діяли під час спірних правовідносин, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, тобто кожному належить по Ѕ частині.

Статтею 152 ЖК України встановлено, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до висновків судової будівельно - технічної експертизи від 04 квітня 2012 року розподіл будинку в натурі є можливим, запропоновано два варіанти такого розділу будинку (а.с.73-97).

Апеляційний суд, вирішуючи спір, відмовив у задоволенні позову з підстав ненадання позивачем відповідних узгоджень і дозволів на перепланування та переобладнання будинку, у порушення вимог статей 214- 215 ЦПК України не обговорив питання про витребування таких дозволів, у тому числі дозволу виконкому на переобладнання.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд не усунув допущених судом першої інстанції порушень та фактично залишив спір сторін невирішеним.

Апеляційний суд не врахував, що ненадання таких дозволів при вирішенні спору щодо поділу будинку в натурі не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а є процесуальним обов'язком суду при з'ясуванні фактичних обставин справи.

Проте рішення суду першої інстанції також не може залишатися в силі.

Ухвалюючи рішення про розподіл будинку, суд першої інстанції допустив протиріччя в мотивувальній та резолютивній частинах рішення. В мотивувальній частині рішення суд визнав будинок спільною сумісною власністю подружжя, при цьому не зазначив про це в резолютивній частині, не визнав право позивачки на Ѕ частину будинку, хоча остання заявляла про це позовні вимоги.

Задовольняючи позов про визначення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції не врахував, що відчуження об'єктів нерухомого майна в період з 1 січня 2002 року (під час дії ст. 120 Земельного Кодексу України в редакції від 25 жовтня 2001 року) не тягнуло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами.

У порушення вимог ст. 214, 215 ЦПК України суд на вищезазначене уваги не звернув, не взяв до уваги положення ст. 120 Земельного кодексу України щодо переходу права власності чи користування земельною ділянкою або її частиною до особи, яка придбала будинок, будівлю або споруду, не з'ясував правове становище земельної ділянки, кому вона належить, чи передавалася вона подружжю у власність чи користування, розмір земельної ділянки, не з'ясував суть заявлених позивачкою вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивачка обґрунтовувала свої вимоги; не дав правової оцінки зібраним у справі доказам.

Оскільки при ухваленні рішень судами неправильно застосовані норми матеріального права, а саме не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст. 338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 травня 2012 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.