головуючого Макарчука М.А., суддів: Мазур Л.М., Матвєєвої О.А.,Маляренка А.В., Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 09 липня 2012 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом та просила провести поділ спільного майна подружжя між нею та ОСОБА_7, виділивши останньому садовий будинок в с. Новоукраїнка Рівненського району Рівненської області на земельній ділянці садовою товариства «Західний» в садовому масиві «Східний», номер ділянки НОМЕР_1 (вартістю 170 937 грн) та побутове приміщення котельні - сауни по АДРЕСА_1 (вартістю 1 299 635 грн), стягнувши з відповідача на її користь грошову компенсацію за належну їй частку в указаному нерухомому майні у розмірі 735 286 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2012 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 09 липня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошової компенсації у розмірі 735 286,00 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить вказане рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В наданих до суду запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_7 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи апеляційним судом не порушені норми процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі з 8 липня 1983 року до 15 жовтня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Спірне нерухоме майно: приміщення садового будинку та побутове приміщення котельні (сауни), яке було оформлено на відповідача, було придбано відповідно у вересні 1995 року та січні 2007 року, тобто у період, коли сторони перебували у шлюбі.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 173 від 30 квітня 2010 року поділ спірних об'єктів нерухомості в натурі на двох співвласників провести неможливо.

На підставі вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виділивши відповідачу спірне нерухоме майно та стягнувши з нього на користь позивача компенсацію вартості її частки у вказаному майні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача грошової компенсації, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ця компенсація, у порушення вимог ст. 365 ЦК України, попередньо не внесена відповідачем на депозитний рахунок суду.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

У ч. 2 ст. 364 ЦК України встановлено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Вказані норми закону свідчать, що право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки у майні не може бути обмежене іншими співвласниками й такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду справи судом. Обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки. При цьому не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та залежність від мотивів (перешкоди в користуванні спільним майном (квартирою), забезпечення іншим житлом), з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Таким чином, у випадках звернення одного із співвласників з вимогою про стягнення з іншого співвласника на його користь компенсації за належну йому частку у спільному сумісному майні є засвідченням його згоди на таку компенсацію та відповідно до вказаної статті не вимагає обов'язку відповідача вносити попередньо на депозитний рахунок вартість цієї частки.

Статтею 365 ЦК України встановлені підстави припинення права на частку у спільному майні відповідача за позовом іншого співвласника, отже даною нормою закону спірні правовідносини не регулюються.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції безпідставно, пославшись на положення ст. 365 ЦК України, скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації та відмовив у задоволенні цих вимог.

За таких обставин оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 09 липня 2012 року скасувати, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2012 року залишити в силі.