Суддів: Гримич М.К., Колодійчука В.М., Савченко В.О., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» до ОСОБА_5 про стягнення суми приросту інфляції та трьох відсотків річних, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» на ухвалу апеляційного суду Донецької області від 9 липня 2012 року,-

Позивач ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму приросту інфляції у розмірі 304,49 грн. та суму 3% річних у розмірі 172,68 грн. за порушення грошового зобов'язання щодо оплати послуг за електропостачання.

Позов мотивований тим, що позивач здійснює постачання електричної енергії відповідачу та контролює оплату за її використання, а відповідач є споживачем електроенергії та зобов'язаний здійснювати оплату отриманих послуг. Позивач вказує на те, що між енергопостачальником та відповідачем існують зобов'язання. Відкриття особового рахунку слід вважати фактичним укладенням договору на умовах, передбачених Законом України «Про електроенергетику» (575/97-ВР) та Правилами користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року №1357 (1357-99-п) . 31 грудня 2010 року судом був виданий судовий наказ про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 7612,26 грн. Відповідач не сплатив у повному обсязі вартість спожитої електричної енергії, чим порушив зобов'язання. Враховуючи наведене позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми.

Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 9 липня 2012 року, у задоволенні даного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що між позивачем та відповідачем відсутній договір на оплату послуг з електропостачання, яким передбачено нарахування індексу інфляції та 3% річних. Відповідним матеріальним законом, що регулюють спірні правовідносини - Законом України «Про електроенергетику» (575/97-ВР) , Правилами користування електричною енергією для населення, Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією не передбачено обов'язок споживача сплатити заборгованість за послуги з електропостачання з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. На спірні правовідносини не розповсюджується дія норми ст. 625 ЦК України.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Відносини з приводу постачання фізичних осіб електричною енергією регулюються ст. 714 ЦК України, ст.ст. 24- 27 Закону України "Про електроенергетику", Правилами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року, № 1357 (1357-99-п) , та Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією (далі - Методика), затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України відвід 22 листопада 1999 року № 1416 (z0919-99) .

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до. п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особами.

Разом з тим недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 218 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій не враховано та не перевірено тих обставин, що відповідач фактично користувався наданими послугами з електропостачання, проводив розрахунки за спожиту електричну енергію.

Судами не перевірено доводів позивача щодо виникнення у сторін правовідносин зі споживання електричної енергії, на які поширюються норми закону і правила, які регулюють ці правовідносини.

За таких обставин висновки судів про те, що відсутність між сторонами договору про користування електричною енергією виключає відповідальність відповідача за завдані збитки при споживанні ним електричної енергії, не можна визнати обґрунтованими.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли до необґрунтованого висновку щодо непоширення на спірні правовідносини ст. 625 ЦК України та не врахували наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Проаналізувавши норми ст.ст. 524, 533- 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Таким чином, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Крім того, ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І книги 5 ЦК України (435-15) "Загальні положення про зобов'язання", а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами щодо надання послуг з електропостачання, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, праву виконавця (кредитора) позивача вимагати від замовника (боржника) відповідача сплати грошей за надані виконавцем послуги на його користь відповідає кореспондуючий обов'язок замовника сплатити ці гроші.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Суд першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не визначилися з правовідносинами, що виникли між сторонами та нормами, які підлягають застосуванню до них. Не перевірили обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та доказів, якими такі обставини підтверджуються.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до неправильного та поверхневого вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.