Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів:Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І.,Наумчука М.І.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, управління Держкомзему у м. Львові про визнання права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою прокуратури Львівської області на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 липня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2012 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, управління Держкомзему у м. Львові про визнання права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 обґрунтувала свої вимоги тим, що рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих за №59 від 12 червня 1974 року «Про надання у користування земельних ділянок» її батьку - ОСОБА_7 по кварталу №296 було відведено у користування земельну ділянку, площею 993 кв. м, розташовану за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. Заповіт померлим не складався, отже позивач, як донька померлого є спадкоємцем першої черги за законом. Оформити право на земельну ділянку позивачка не мала можливості, оскільки в силу юридичної неграмотності не знала про шестимісячний термін на прийняття спадщини, хоча фактично спадщину прийняла. Позивач просила визнати за нею право власності на спадщину, що залишилась після смерті її батька, а саме на земельну ділянку площею 993 кв. м., що розташована за адресою АДРЕСА_1; зобов'язати управління Держкомзему у м. Львові погодити позивачці технічну документацію на вказану земельну ділянку; зобов'язати Львівський міський відділ Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру видати та зареєструвати державний акт на право власності на вищезгадану земельну ділянку на її ім'я.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2012 року, позов ОСОБА_8 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на спадщину, яка залишилась після смерті її батька ОСОБА_7, а саме на земельну ділянку площею 993 кв. м., розташовану за адресою АДРЕСА_1. Зобов'язано управління Держкомзему у м. Львові погодити ОСОБА_6 технічну документацію на земельну ділянку. Зобов'язано Львівський міський відділ Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру видати та зареєструвати державний

акт на право власності на вищезгадану земельну ділянку на ім'я позивача.

У касаційній скарзі прокуратура Львівської області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих за №59 від 12 червня 1974 року «Про надання у користування земельних ділянок» відведено у користування ОСОБА_7 земельну ділянку площею 993 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до існуючих норм. (а.с.10). ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Позивач, як донька ОСОБА_7, є спадкоємцем першої черги за законом, оскільки померлий заповіту не залишив. На час смерті ОСОБА_7 позивач проживала разом з ним, а отже фактично прийняла спадщину за спадкодавцем.

Проте погодитися з висновками суду не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка у власність ОСОБА_7 ніколи не передавалась та останнім не оформлювався державний акт про право власності чи користування на вказану земельну ділянку.

Таким чином, оскільки ОСОБА_7 на момент його смерті в 2003 році не належало право власності на вказану вище земельну ділянку та у встановленому законом порядку навіть не було оформлено право користування нею, то відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України, таке право не могло перейти до спадкоємця.

Окрім цього, у ст. 125 Земельного кодексу України чітко визначено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, і державної реєстрації цього документа.

Частиною першої статті 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України та ст.ст. 125, 126 ЗК України, відсутні правові підстави для визнання в судовому порядку за позивачем права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, оскільки за життя спадкодавець ОСОБА_7 не отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, а тому на момент його смерті у нього, як у спадкодавця, не існувало права власності на спірну земельну ділянку, яке б могло бути визнаним за позивачем, як за спадкоємцем.

Проте, судом першої інстанції не з'ясовано обставини, що мають значення у справі, зокрема, чи приймалось органом місцевого самоврядування рішення про передачу у власність ОСОБА_7 спірної земельної ділянки, невірно визначено характер спірних правовідносин та неправильно застосував закон, який регулює вказані правовідносини.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій повинні бути скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати викладене й залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу прокуратури Львівської області задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 липня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.