Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,

Лесько А.О., Черненко В.А.,

позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка діє по довіреності в інтересах ОСОБА_5, на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2012 року,

У січні 2009 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/9411/82/46878 на суму 30 тис. доларів США строком по 27 грудня 2016 року зі сплатою 14% річних для використання на споживчі цілі. Позивач перерахував кредитні кошти відповідачу, тим самим виконавши свої зобов'язання за кредитним договором, проте останній своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за вказаним договором належним чином не виконував. Виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором № 014/9411/82/46878 забезпечено договором іпотеки від 27 грудня 2006 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5, згідно якого ОСОБА_5 передала в іпотеку належний їй на праві власності АДРЕСА_1 та земельну ділянку, призначену для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3470 га. кадастровий номер 46248848000:12:005:0001. Посилаючись на те, що розмір заборгованості ОСОБА_4 склав 33 073 доларів США 14 центів, що в еквіваленті до національної валюти станом на 23 грудня 2008 року становить 260 576 грн. 65 коп., банк просив стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначену суму шляхом звернення стягнення на вищезгаданий предмет іпотеки.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 26 лютого 2010 року провадження по даній справі зупинено до вирішення іншої справи.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 25 липня 2011 року провадження по даній справі відновлено.

Збільшивши розмір позовних вимог, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно договору Іпотеки від 02 грудня 2006 року № 0278/9411/325570, посвідченого приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу ОСОБА_8, що належить ОСОБА_5, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, надану для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3470 га, кадастровий номер 4624884800:12:005:0001, з метою задоволення вимог АТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно кредитного договору № 014/9411/82/46878 від 27 грудня 2006 року в сумі 98 762 доларів США 26 центів, що в еквіваленті до національної валюти станом на 12 липня 2011 року становить 787 174 грн. 80 коп., визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки через проведення прилюдних торгів; виселити мешканців АДРЕСА_1 та стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі Львівської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн. (а. с. 82-83).

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2012 року, позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, згідно договору від 27 грудня 2006 року № 0278/9411/325570, посвідченого приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу ОСОБА_8, що належить ОСОБА_5, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_5 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на будівлю, виданим 11 червня 1996 року виконкомом Переспівської сільської ради Сокальського району на підставі рішення виконкому Переспівської сільської ради Сокальського району № 9 від 13 травня 1996 року, зареєстрованим у ДКП «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» з 11 червня 1996 року в реєстрову книгу № 137 та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства площею 0,3470 га, кадастровий номер 4624884800:12:005: 0001, яка належить ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю (серії ЛВ № 166) виданого на підставі рішення ХІІІ сесії 21 скликання Переспівської сільської ради від 27 грудня 1993 року, зареєстрованого в Переспівській сільській раді з 27 квітня 1995 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 49, з метою задоволення вимог Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк Аваль» згідно кредитного договору № 014/9411/82/46878 від 27 грудня 2006 року в сумі 98 762 долари США 26 центів, що в еквіваленті до національної валюти станом на 12 липня 2011 року становить 787 174 грн. 80 коп., визначено спосіб реалізації предмета іпотеки через проведення прилюдних торгів. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі Львівської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн. У іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, яка діє по довіреності в інтересах ОСОБА_5, просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2006 року утворилася заборгованість, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

З такими висновками судів повністю погодитися не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

По справі встановлено, що згідно Кредитного договору № 014/9411/82/46878 від 27 грудня 2006 року, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4, банк надав останньому кредит у сумі 30 тис. доларів США зі строком погашення до 27 грудня 2016 року. Оплата кредиту здійснюється згідно Графіку погашення кредиту щомісячно у розмірі 1/120 від суми ліміту отриманого кредиту; погашення відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно (а. с. 8-9).

Виконання зобов'язання за кредитним договором забезпечено договором іпотеки від 27 грудня 2006 року № 0278/9411/325570, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 (а. с. 13-15).

Згідно п. 1.2. договору іпотеки предметом іпотеки є житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_5, та земельна ділянка, надана їй для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3470 га (а. с. 13).

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 19 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2012 року, відмовлено у позові ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки (а. с. 57).

Унаслідок невиконання зобов'язань за кредитним договором боржником, станом 12 липня 2011 року утворилася заборгованість у сумі 98 762 доларів США 26 центів, що еквівалентно 787 174 грн. 80 коп.

Як видно із наданої позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_4, така складається із :

- заборгованості по кредиту у сумі 26 201 доларів США 45 центів,

- заборгованості по відсотках у сумі 12 448 доларів США 07 центів,

- пені за несплату кредитних коштів - 32 189 доларів США 28 центів,

- пені за несплату відсотків - 29 923 доларів США 56 центів.

Таким чином загальна сума пені склала 60 112 доларів 76 центів США (а. с. 85). При цьому пеня за несплату кредитних коштів обчислена, починаючи з 16 лютого 2007 року, пеня за несплату відсотків за користування кредитом - з 08 листопада 2007 року (а. с. 84).

Вирішуючи питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що банком були заявлені вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_4, збільшуючи розмір позовних вимог, банк не відмовився від позовних вимог до ОСОБА_4, не просив про залишення цієї вимоги без розгляду, однак позовну вимогу про стягнення заборгованості за кредитом суд першої інстанції не вирішив.

Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені).

Залишивши поза увагою позовну вимогу банку до ОСОБА_4, суд першої інстанції розмір заборгованості та всі її складові не перевірив та звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, в тому числі і пені поза строками позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Сокальського районного суду Львівської області від 08 квітня 2011 року ОСОБА_4 засуджено до 3 років 6 місяців позбавлення волі за ч. 2 ст. 358 КК України (а. с. 78-80).

Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі (далі Постанові )від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку" (або статті 589 ЦК України щодо заставодавця).

Виходячи із вказаної норми, суд першої інстанції при ухваленні рішення виклав резолютивну частину із порушенням ст. 39 Закону України «Про іпотеку», не вирішив заявлених до боржника ОСОБА_4 вимог, не зазначив початкову ціну предмета іпотеки, а замість цього вказав суму заборгованості, яка підлягає стягненню за кредитним договором.

Апеляційний суд у порушення ст. 303 ЦПК України на вищевказане уваги не звернув, доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як роз'яснено у вищезазначеній постанові Пленуму, істотними обставинами у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Відповідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Проте, судами не взято до уваги вказані норми матеріального та процесуального права.

Оскільки у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України судами не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, яка діє по довіреності в інтересах ОСОБА_5, задовольнити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.