Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Ізмайлової Т.Л.,

Карпенко С.О., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_3, на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року,

У червні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом. Зазначав, що він працював електрогазозварником цеху технологічного залізничного транспорту управління залізничного транспорту ПАТ "ЦГЗК". 2 квітня 2011 року позивач отримав копію наказу № 185 від 10 лютого 2011 року «Про зміну в організації виробництва та праці Управління залізничного транспорту», а також розпорядження № 147 від 14 лютого 2011 року «Про попередження працівників управління залізничного транспорту про зміну істотних умов праці» для ознайомлення, згідно яких, з 18 квітня 2011 року у зв'язку зі зміною організації виробництва відбудеться зміна істотних умов праці та що у разі відмови працівників від продовження роботи в нових умовах трудові стосунки будуть припинені відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України. 13 квітня 2011 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до генерального директора підприємства та повідомив про свою згоду працювати за новими умовами праці. Після 18 квітня 2011 року він продовжував працювати за попередніми умовами праці, однак наказом № 147- к від 3 червня 2011 року позивача було звільнено за п. 6 ст. 36 КЗпП України, Так як, вважає даний наказ незаконним, просив задовольнити позов.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_3, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював електрогазозварювальником цеху технологічного залізничного транспорту управління залізничного транспорту ПАТ « ЦГЗК» з 18 жовтня 2004 року по 3 червня 2011 року, що піддержується копією трудової книжки.

Згідно наказу № 185 від 10 лютого 2011 року по ПАТ «ЦГЗК» «Про зміни в організації виробництва та праці Управління залізничного транспорту» у зв'язку з необхідністю удосконалення процесу забезпечення якісного виконання ремонтів, основну частину завдань та функцій з проведення ремонту та технічного обслуговування тепловозів та вагонів проведено зміни в організації виробництва, що потягло зміну істотних умов праці позивача з 18 квітня 2011 року у вигляді зміни режиму роботи, про що під підпис позивач ознайомлений 2 квітня 2011 року.

На виконання наказу по підприємству видано розпорядження № 147 від 14 лютого 2011 року «Про попередження працівників управління залізничного транспорту про зміну істотних умов праці», згідно п. 1.3, якого вирішено змінити умови праці електрогазозварювальнику ОСОБА_3 шляхом зміни режиму роботи на однозмінний режим роботи при одноденному робочому тижні (тривалістю зміни 2 години кожної середи тижня), про що під підпис він ознайомлений 2 квітня 2011 року.

Відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що обов'язковою умовою звільнення працівників за п. 6 ст. 36 ЦПК України є відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

13 квітня 2011 року на адресу ПАТ «ЦГЗК» ОСОБА_3 направлено заяву, яка отримана ПАТ «ЦГЗК» 21 квітня 2011 р. вх. № 14/994, відповідно до якої він погодився працювати за новими умовами праці.

Враховуючи наведене та отримавши згоду ОСОБА_3 на продовження роботи, законних підстав для його звільнення із роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці у підприємства не було.

Мотиви, з яких працівник погоджувався на продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці правового значення для вирішення даного спору не мають.

На зазначені положення закону та обставини справи суди уваги не звернули.

Порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 11 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованими і в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.