розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, житлово-будівельний кооператив «Річковик-4», орган опіки та піклування Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві, про визнання договору найму розірваним та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, на рішення апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2012 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, про визнання договору найму розірваним і виселення.

Зазначав, що він є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що відповідачі, які зареєстровані у вказаній квартирі, позбавляють його можливості вільно користуватися власністю, ОСОБА_3, просив виселити останніх.

Крім того, позивач зазначав, що у грудні 1999 року уклав з

ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 усний договір найму житла, на умовах повної оплати комунальних платежів та квартирної плати у розмірі, який би забезпечував його достатній рівень життя, про розірвання якого він повідомив відповідачів у лютому 2010 року, однак останні, будучи забезпеченими іншим житлом, відмовилися звільнити спірну квартиру.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого

2012 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2012 року зазначене рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення скасовано й у цій частині позов ОСОБА_3 задоволено. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, просять рішення апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2012 року скасувати й залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого

2012 року, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що та обставина, що позивач є власником спірного жилого приміщення, на підставі чого має право володіти, користуватися і розпоряджатися нею, сама по собі не може бути підставою для виселення відповідачів із квартири.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині виселення відповідачів зі спірної квартири, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3, як власник майна, має право на підставі ст. 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однак з висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

З листопада 2010 року ОСОБА_3 проживає у своєї доньки ОСОБА_4 в Автономній Республіці Крим.

Згідно з розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 393 від 1 червня 2010 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з нагоди 65-річчя перемоги у Великій Вітчизняній Війні надано у спільне користування однокімнатну квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до вимог ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають із договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічні положення містяться й у ч. 1 ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 вказаної вище статті член сім'ї (в тому числі колишній член сім'ї) власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Разом з тим, за правилами ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку передбачені ч. 1 ст. 157, ст. 116 ЖК України.

Таке виселення згідно із ч. 1 ст. 116 ЖК України може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі та свідків, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог

ст. 309 ЦПК України помилково дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За таких обставин, рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим і воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, задовольнити частково.