розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Ковельської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення ради за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2012 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Ковельської міської ради від 22 вересня 2011 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з метою передачі у приватну власність шляхом викупу орендованої землі.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що їй за рішенням Ковельської міської ради від 25 листопада 1998 року надана в постійне користування земельна ділянка площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1. Рішенням Ковельської міської ради від 29 грудня 2008 року ОСОБА_4 надано право на оренду земельної ділянки розміром 331 кв.м по АДРЕСА_1 на три роки. А рішенням ради від 22 вересня 2011 року надано дозвіл на розробку проектної документації на викуп. Позивач вважає, що спірну ділянку розміром 331 кв.м було вилучено саме із її ділянки.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 12 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, виходив із того, що між сторонами виник спір про публічно-правові відносини щодо реалізації суб'єктом владних повноважень управлінських функцій на підставі законодавства.

Проте із такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій та, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 17 КАС України).

Отже, з огляду на вищезазначене, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у правовідносинах, які передбачають владний вплив уповноваженого законом одного (суб'єкта владних повноважень) на поведінку іншого (підпорядкованого) суб'єкта, які відповідно до законодавства зобов'язані виконувати його вимоги та приписи.

Якщо спірні правовідносини не містять ознак, наведених вище, у цьому разі відсутній публічно-правовий спір.

Від справ цивільної юрисдикції адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

За змістом ст. ст. 2, 3, 80, 84, 123, 124, 127, 128, 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок; захист прав суб'єктів земельних відносин: громадян, юридичних осіб на земельні ділянки, органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади здійснюється шляхом визнання прав, визнання угод недійсними, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Спір, про вирішення якого подано позов, стосується правомірності надання в оренду ОСОБА_4 земельної ділянки та надання дозволу на розробку проектної документації на викуп, з посиланням на порушення Ковельською міською радою прав користувача земельної ділянки, якому до прийняття оскаржуваного рішення була надана спірна земельна ділянка. Таким чином, з висновком апеляційного суду про те, що справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, погодитись неможливо.

У зв'язку з наведеним ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права і в силу п. 2 ч. 2 ст. 336 ЦПК України підлягає скасуванню і направленню справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2012 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.