розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_5, на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2012 року,

У березні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 20 березня 2009 року між ОСОБА_5, яка діяла від її імені на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_6 від 07 березня 2009 року, та ОСОБА_4 укладено договір дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1

Довіреність була видана на ім'я ОСОБА_5 під впливом помилки, оскільки вона є особою похилого віку, на час підписання довіреності мала 78 років, є інвалідом І групи і внаслідок своєї необізнаності та поганого стану здоров'я не розуміла, що уповноважує відповідачку ОСОБА_5 саме на дарування будинку та земельної ділянки, оскільки це є її єдиним житлом. Такої необхідності у неї не було ще й тому, що нею було складено заповіт на ім'я відповідачки ОСОБА_5, якій про це було відомо, тому був намір віддячити ОСОБА_5 за виявлену турботу тільки після смерті. Тому просила визнати договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладені між ОСОБА_5, яка діяла від її імені на підставі довіреності, та ОСОБА_4, недійсними.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2012 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування жилого будинку по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_5, та ОСОБА_4 від 20 березня 2009 року. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,3972 га по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_5, та ОСОБА_4 від 20 березня 2009 року.

Додатковим рішенням Черкаського районного суду Черкаської області суду від 04 травня 2012 року з відповідачів стягнуто судовий збір на користь держави.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_5, просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договори дарування укладені внаслідок помилки, тому на підставі ст. 229 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Судами встановлено, що 20 березня 2009 року між ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_6 від 07 березня 2009 року, та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчені договори дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 3-4).

У відповідності до абз. 4 довіреності від 07 березня 2009 року, зміст ст. ст. 240, 244, 247- 250 ЦК України щодо поняття довіреності, її форми, строків, припинення представництва, скасування довіреності та відмови від представництва та від вчинення дій, які визначені довіреністю, ОСОБА_3 роз'яснено (а. с. 36).

У відповідності до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "По судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року (v0009700-09) , правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до ст. 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка до нотаріальної контори про скасування довіреності від 07 березня 2009 року не зверталась. Позовних вимог про визнання довіреності недійсною не заявляла.

Оскільки оспорювані позивачкою договори дарування були укладені на підставі довіреності, яка не визнана судом недійсною, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів дарування є передчасними.

Суд апеляційної інстанції на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.