розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою, вселення, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 4 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2012 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою, вселення та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з 3 грудня 1986 року по 5 березня 2004 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу - 15 травня 1998 року подружжям за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1, яку зареєстровано на відповідача. Зазначене майно, відповідно до ст. 60 СК України, належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Із 10 жовтня 2011 року відповідач чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, замінив замки, перешкоджає вільно заходити до квартири.

На підставі ст. ст. 383, 391 ЦК України, ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР ОСОБА_3 просила зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні квартирою, видати комплект ключів від квартири, вселити її до квартири. Також просила стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 4 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 3 грудня 1986 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 5 березня 2004 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 травня 1998 року відповідачем була придбана АДРЕСА_1

Згідно довідки КРП «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» право власності на зазначену квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4

Як вбачається з копії особового рахунку НОМЕР_1, у спірній квартирі крім власника ОСОБА_4 також зареєстровані позивач ОСОБА_3 та діти - ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка мешкає у Бельгії та періодично приїжджає до м. Сімферополя в особистих справах; доказів порушення права позивачки на користування квартирою немає, вона не довела створення їй перешкод у користуванні квартирою, що підтверджено також показаннями свідків.

При цьому, судом першої інстанції зазначено, що позов не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_3 одночасно посилається на різні норми права та не визначилась, на підставі якої норми права підлягає захисту її порушене право, а саме: на підставі ст. 156 ЖК Української РСР чи ст. ст. 383, 391 ЦК України.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. ст. 60 та 61 СК України, майно, набуте за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Виходячи з положень ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які, відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу, суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з позовної заяви, позивачка, звертаючись до суду з позовом, просила зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні квартирою, видати комплект ключів від квартири, вселити її до квартири.

Відповідно до статті 9 Житлового кодексу Української PCP ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 11, 214, 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо неможливості проживання у спірній квартирі та створення їй перешкод у користуванні нею, не взяв до уваги підстави позову та характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, а тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.