розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління юстиції у Київській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 9 грудня 2011 року,

У червні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 1 лютого 2011 року була звільнена за власним бажанням з посади оператора комп'ютерного набору у відділі ДВС Таращанського районного управління юстиції Київської області. Відповідач провів з нею остаточний розрахунок лише 3 червня 2011 року, тому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виплати належних їй коштів у сумі 6 815 грн.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 16 серпня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 823,75 грн., на користь держави - судовий збір у розмірі 51 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 9 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що з вини відповідача з 1 квітня 2011 року до 3 червня 2011 року позивачеві не були виплачені належні їй кошти при розрахунку, тому на її користь слід стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Головне управління юстиції у Київській області всі належні позивачеві від відповідача кошти, виплатило.

Такі висновки є правильними.

Судами встановлено, що позивач з 6 грудня 2005 року по 1 лютого 2011 року працювала у відділі Державної виконавчої служби Таращанського районного управління юстиції Київської області.

31 січня 2011 року її звільнено із займаної посади з 1 лютого 2011 року відповідно до ст. 38 КЗпП України і цього ж дня відповідачеві направлений вказаний наказ і листок непрацездатності, які отримані 16 лютого 2011 року.

22 лютого 2011 року на засіданні комісії із соціального страхування вирішено призначити позивачеві допомогу по тимчасовій непрацездатності у 100 % розмірі.

25 березня 2011 року відповідачем направлено до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заяву-розрахунок з проханням здійснити фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за рахунок коштів Фонду у розмірі 65 796,78 грн. І 1 квітня 2011 року ці кошти надійшли.

3 червня 2011 року на банківський рахунок позивача перераховано 1 224,45 грн.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з вимогами ст.117 вказаного Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (100-95-п) , згідно якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно ч.2 ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» допомога по тимчасовій непрацездатності, виплачується: застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, - у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати; застрахованим особам, зазначеним у частинах другій та третій статті 6 цього Закону, - протягом десяти днів після призначення допомоги.

Відповідно до пунктів 8, 9 Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22 грудня 2010 року № 26 (z0111-11) , робочі органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви-розрахунку. Після надходження суми коштів, зазначення у заяві-розрахунку, на рахунок страхувальника останній зобов'язаний здійснити виплату відповідного матеріального забезпечення у строки, визначені у статті 52 Закону.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що на день проведення розрахунку Головне управління юстиції у Київській області не мало заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_3, оскільки допомога по тимчасовій непрацездатності підлягає виплаті ОСОБА_3 Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України.

Згідно із ч.2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи; з підстав, якими позивач обґрунтовував позов, позовні вимоги задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції, в силу ч.1 ст. 337 ЦПК України, відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ