розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 червня 2012 року,

У лютому 2012 року публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» (далі - ПАТ «Ерсте Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Зазначало, що 22 травня 2008 року з відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, умови якого останній належним чином не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 595 019 грн., яка складається з заборгованості за кредитом, за відсотками за його користування та пені за порушення строків повернення кредиту.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на викладене, ПАТ «Ерсте Банк» просило позов задовольнити та стягнути кредитну заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселити ОСОБА_4 із вказаної квартири.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 травня 2012 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 595 019 грн. 56 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 червня 2012 року рішення районного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінено, а саме звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Ерсте Банк» за кредитним договором № N 014/5865/3/15831 від 22 травня 2008 року в розмірі 595 019 грн. 56 коп., з яких 375 636 грн. 85 коп. за кредитом, 153599 грн. 83 коп. процентів за користування кредитом та 64 782 грн. 89 коп. пені за порушення зобов'язань, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ «Ерсте Банк» просить ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_3 не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, банк має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідає вимогам ст. 33 Закону України «Про іпотеку». Вимога про виселення ОСОБА_1 безпідставна й є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Змінюючи резолютивну частину рішення районного суду й відповідно до вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» зазначаючи загальний розмір суми заборгованості та всі його складові, початкову ціну предмету іпотеки для подальшої його реалізації, апеляційний суд одночасно погодився з висновками щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідачки.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_3 не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 22 травня 2008 року, у забезпечення виконання яких між банком та ОСОБА_1 22 травня 2008 року було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Пунктом 6.5 кредитного договору передбачено право банку стягнути кредит до настання термінів його погашення у разі порушення умов договору.

Згідно п. 5.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на іпотечне майно у випадку порушення умов кредитного договору.

Так згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Ерсте Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Відповідно до п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою ст. ст. 9, 109 ЖК України, ст. ст. 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Вирішуючи спір, суди на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення вимог закону уваги не звернули, роз'яснень наданих у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» не врахували, встановивши наявність, передбачених законом підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки дійшли передчасного висновку щодо відсутності таких підстав для виселення відповідачки ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1.

При цьому судами взагалі не досліджено дотримання позивачем встановленого законом порядку виселення відповідачки, не дана оцінка листу банку, направленого на ім`я останньої щодо наявності заборгованості, та необхідності виселення з квартири, яка є предметом іпотеки.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення підлягають скасуванню, як такі, що постановленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Ерсте Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 червня 2012 року в частині вирішення позовних вимог про виселення скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 червня 2012 року залишити без змін.