розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2012 року,

У жовтні 2010 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за кредитним договором № 2203/1723 від 12 вересня 2007 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 396 989 грн. 80 коп.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2012 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість по відсотках за користування кредитом в сумі 100 119 грн. 47 коп., пеню за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків у розмірі 43 092 грн., а всього 143 211 грн. 47 коп.; вирішено питання про судові витрати; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 квітня 2012 року розірвано кредитний договір № 2203/1723 укладений 12 вересня 2007 року між сторонами у справі.

У касаційній скарзі ПАТ «Державний ощадний банк України» просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 12 вересня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір, згідно якого позивач надав відповідачеві кредит у сумі 60584 доларів США під 12% річних, строком на 72 місяці, а останній зобов`язався повернути отримані гроші, відповідно до умов договору.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, між сторонами 12 вересня 2007 року було також укладено договір застави рухомого майна, згідно з яким відповідач передав у заставу банку належний йому на праві приватної власності автомобіль Міцубіші Паджеро, № НОМЕР_1.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 вересня 2008 року з відповідача на користь позивача стягнута заборгованість за кредитним договором 268004 грн. Рішення суду знаходилося на примусовому виконанні у Київському ВДВС Полтавського МУЮ і після проведення виконавчих дій сума заборгованості складає 196434,25грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства,

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

За змістом ухвала апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 315 ЦПК України.

Зокрема, у ній повинні бути викладені встановлені судом першої інстанції обставини, узагальнені доводи апеляційної скарги, мотиви, за якими суд апеляційної інстанції дійшов свого висновку, і посилання на закон, яким він керувався. При відхиленні апеляційної скарги в ухвалі зазначаються конкретні обставини і факти, що спростовують її доводи.

Проте зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Так залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не перевірив як доводів апеляційної скарги позивача щодо невірного визначення періоду за який необхідно стягнути залишок заборгованості, яка продовжувала нараховуватися, оскільки кредитний договір, укладений між сторонами у справі не було розірвано, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору; не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги.

Крім того, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 вересня 2008 року з відповідача на користь позивача була стягнута заборгованість у сумі 268004 грн., яка утворилась та існувала станом на 19 червня 2008 року, але не на час ухвалення зазначеного рішення - 08 вересня 2008 року, що помилково не було взято до уваги судом апеляційної інстанції. Сума заборгованості на період 08 вересня 2008 року при розгляді зазначеної справи не визначалася.

Судом апеляційної інстанції взагалі не перевірено законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з урахуванням доводів апеляційної скарги, які не знайшли свого відображення в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, а тому ухвала цього суду не може вважатися законною і обґрунтованою та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 336, 338, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ