розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року у справі за позовами:

ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи гаражно-будівельний кооператив «Дніпровець», садівниче товариство «Глеваха-3» про визнання права власності, майнових прав та переважного права на вступ до садового товариства;

ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи садівниче товариство «Глеваха-3», 16-та Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно;

ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 треті особи садівниче товариство «Глеваха-3», 16-та Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно;

ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності у порядку спадкування на земельну ділянку та визнання права власності на будинок,

У вересні 2005 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5. В остаточному варіанті позовної заяви просила визнати за нею: право власності на садовий будинок з насадженнями, розташований на садовій ділянці АДРЕСА_4 та право користування указаною земельною ділянкою, площа якої складає 0,05 га; переважне право на вступ у члени садового товариства «Глеваха-3» Васильківського району Київської області. Вимоги мотивувала тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбане під час перебування у шлюбі зі ОСОБА_6, а тому вона має право на Ѕ частку цього майна.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подали зустрічні позови, в яких просили визнати за кожною право власності у порядку спадкування за законом на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,133 га, що знаходиться по АДРЕСА_3 та на Ѕ частину недобудованого будинку розташованого на вказаній земельній ділянці.

ОСОБА_5 звернулась із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_6, з 1984 року по 18 березня 2003 року без укладення шлюбу. Крім того, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,133 га, що знаходиться по АДРЕСА_3 та на Ѕ частину будинку розташованого на вказаній земельній ділянці. Позовні вимоги мотивувала тим, що вона проживала однією сім'єю зі спадкодавцем з 1984 року, однак шлюбні відносини між ними були оформлені лише 18 березня 2003 року. В період спільного проживання придбали спірну земельну ділянку та почали будівництво будинку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2011 року позов ОСОБА_4 задоволено повністю. Визнано за нею право власності на садовий будинок з насадженнями на ділянці АДРЕСА_4 та право користування указаною земельною ділянкою. Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за кожною право власності на Ѕ частину земельної ділянки по АДРЕСА_3 та право власності на Ѕ частину недобудованого будинку з надвірними спорудами за вказаною адресою.

В позові ОСОБА_5 відмовлено в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності в порядку спадкування за законом на будинок по АДРЕСА_3 та на земельну ділянку площею 0,133 га за указаною адресою, в рівних частках за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_6, на 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,133 га, розташованої по АДРЕСА_3.

В позовах ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, в частині визнання права власності в порядку спадкування за законом на будинок по АДРЕСА_3, відмовлено.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2011 року.

Відповідно до статті 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог касаційної скарги, а тому перевірці підлягають правильність застосування матеріального та процесуального права касаційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування земельної ділянки площею 0,133 га та побудованого на цій земельній ділянці житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_3

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у позовних вимогах ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та задовольнивши її позовні вимоги про визнання права власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,133 га, розташовану по АДРЕСА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, оскільки проживала разом з ним та після відкриття спадщини продовжувала користуватись спадковим майном.

Проте повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_4 та спадкодавець ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 липня 1961 року по 01 квітня 1997 року.

Від шлюбу мають двох дітей - ОСОБА_1 та ОСОБА_3

18 березня 2003 року ОСОБА_6 уклав шлюб з ОСОБА_5

У 1992 році Крюківщинською сільською Радою народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_6 була виділена під забудову житлового будинку земельна ділянка площею 0,133 га по АДРЕСА_3

25 вересня 1996 року вказана земельна ділянка була передана ОСОБА_6 у власність, що підтверджується Державним актом про право власності на землю.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_6 звів тимчасову будівлю, викопав колодязь, звів огорожу, цокольний та перший житловий поверх будинку.

13 червня 2004 року ОСОБА_6 помер.

Після його смерті залишилось спадкове майно, а саме садовий будинок у садовому товаристві «Глеваха-3», земельна ділянка в селі Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області площею 0,133 га по АДРЕСА_3 та побудований на ній будинок.

Із заявами про прийняття спадщини до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори звернулись доньки спадкодавця - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 09 жовтня 2004 року була заведена спадкова справа № 904.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

За правилами частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як встановлено судом на момент відкриття спадщини спадкодавець ОСОБА_6 постійно проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_5 у цьому жилому приміщенні ніколи зареєстрована не була.

З довідки пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва № 2172/06 від 13 вересня 2007 року та довідки (виписки з домової книги) від 02 жовтня 2007 року, а також копії паспорту вбачається, що ОСОБА_5 з 24 липня 1995 року перебуває на обліку та отримує пенсію за адресою: АДРЕСА_1, де була зареєстрована з 1968 року по 20 лютого 2004 року, а також з 25 січня 2005 року по даний час.

Пославшись на довідку № 992 від 21 липня 2004 року, підписаною начальником ЖЕКу № 3 Дочірнього підприємства «Будінвестсервіс», згідно якої станом на 21липня 2004 року ОСОБА_5 проживала за адресою АДРЕСА_2, як на доказ спільного проживання на час відкриття спадщини подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за вказаною адресою, суд апеляційної інстанції відхилив як доказ довідку ЗАТ «Житлокомунсервіс», вважаючи, що нею не спростовуються відомості, викладені у довідці за № 298 від 27 серпня 2007 року.

Проте, як вбачається із довідки за № 298 від 27 серпня 2007 року ЗАТ «Житлокомунсервіс», в журналі обліку виданих довідок з місця проживання по формі № 3, довідка за № 992 від 21 липня 2004 року не значиться, на той час в квартирі АДРЕСА_2 був зареєстрований лише ОСОБА_6, будинок обслуговувався ДП «Будінвестсервіс».

Наведене свідчить про те, що вказана довідка у встановленому порядку не видавалася.

Вважаючи, що довідка № 992 від 21 липня 2004 року ДП «Будінвестсервіс» має доказове значення, суд апеляційної інстанції, помилково визнав за можливе використати в якості письмового доказу документ, який у встановленому порядку не видавався, чим порушив положення ст.ст. 57, 58, 59, 212 ЦПК України.

Крім того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, необхідно, щоб його проживання було постійним.

Доказів, які б підтверджували постійне проживання ОСОБА_5 зі ОСОБА_6 у справі відсутні.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що друга дружина спадкодавця ОСОБА_6 - ОСОБА_5 постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_6, є помилковим. Та обставина, що вона безпосередньо після відкриття спадщини прийняла у своє володіння спадкове майно, правового значення не має, і ця обставина не впливає на вирішення питання про прийняття спадщини, оскільки коло таких обставин визначене ст. 1268 ЦК України.

Що стосується рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом на будинок за ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_3, та ухвалення нового рішення про відмову у позові в цій частині, то воно є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Положення ст. 1216 ЦК України передбачає, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.

Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України «Про основи містобудування» заборонено експлуатацію об'єктів не прийнятих в експлуатацію.

З таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що, оскільки у спадкодавця ОСОБА_6 на час його смерті не було права власності на будинок, на момент відкриття спадщини будівництво є незавершеним, то у спадкоємців відсутні права на успадкування цього будинку.

Разом з тим, відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року (v0007700-08) , якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.

За таких обставин сторони по справі не позбавлені можливості звернутись із відповідними заявами у компетентні органи для вирішення питання про введення житлового будинку в експлуатацію та видачею свідоцтва про власності.

Враховуючи вищенаведене та у відповідності статті 339 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання права власності в порядку спадкування за ОСОБА_5 на 1/3 спірної земельної ділянки підлягає скасуванню та залишенню у цій частині в силі рішення суду першої інстанції, якою ОСОБА_5 у цій частині відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року у частині позовних вимог ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,133 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 за ОСОБА_5 скасувати, залишивши в силі у цій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2011 року, яким останній відмовлено у задоволенні позовних вимог.