розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2012 року,

У січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1, а відповідач -квартири №16, розташованої у цьому ж будинку. Зокрема, зазначив, що 6 жовтня 2009 року у період з 17-00 до 19-00 години внаслідок неналежного та недбалого використання відповідачем санітарно-технічної системи опалення своєї квартири сталося залиття його квартири, про що складено відповідний акт, у результаті чого квартира потребує відновлювального ремонту. Відповідно до кошторисної документації будівельно-технічної експертизи, проведеної Одеською філією Державного науково-дослідного інституту «Нііпроектреконструкція» вартість відновлювального ремонту квартири позивача становить 25 470 грн., у зв'язку з чим саме цю суму просив стягнути з відповідача, а також 350 грн. за проведення експертизи. Крім того, у результаті залиття квартири позивачу завдано майнової шкоди, оскільки були пошкоджені меблі, телерадіоапаратура, килими та інші речі вартість 17 450 грн. Загальна сума майнової шкоди становить 43 270 грн. Добровільно відшкодувати завдану шкоду відповідач відмовляється, на неодноразові звернення позивача не реагує, що призвело до завдання останньому також моральної шкоди, яку він оцінив у 20 000 грн. та просив стягнути з відповідача. Доповнивши позов, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача суму інфляційних витрат у розмірі 6 307 грн. і 3% річних від суми позову, що становить 2 056 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2012 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 25 470 грн. на відшкодування майнової шкоди, 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати у сумі 521 грн., а всього - 30 991 грн. ; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 212 грн. 20 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 просять скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суди виходили з того, що неправомірними діями відповідачів, які полягали в затопленні його квартири, позивачу завдано майнової шкоди, яка, згідно з робочим проектом ремонтно-відновлювальних робіт складає 25 470 грн., а також завдано моральної шкоди, яка відповідно до вимог ст.ст. 1166, 1167 ЦК України підлягає стягненню з відповідачів.

Проте, погодитись з такими висновками судів не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим права фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 2 статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Крім того, відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Проте, суд, у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, належним чином не оцінив доводів позивача та заперечень відповідачів щодо заявленого позову та наданих на їх підтвердження доказів, й відповідно до цього - не в повному обсязі визначився з характером спірних правовідносин.

Так, вирішуючи справу та визначаючи розмір завданої майнової шкоди в розмірі 25 470 грн., суд обґрунтував свій висновок лише наданим позивачем на підтвердження завданої йому відповідачами шкоди робочим проектом ремонтно-відновлювальних робіт у квартирі №10, які підлягають виконанню для відновлення пошкоджень у цій квартирі та пояснювальною запискою до нього, складеною за замовленням позивача Одеською філією державного науково-дослідного інституту «Нііпроектреконструкція», при цьому залишаючи без належної уваги заперечення відповідачів щодо реального розміру завданої позивачу шкоди.

У порушення вимог ст.ст. 212, 213- 214 ЦПК України, суд належним чином не встановив дійсного розміру завданої позивачу шкоди, зокрема - реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди, а саме: не дослідив характеру і обсягу робіт, вказаних у робочому проекті ремонтно-відновлювальних робіт із характером і обсягом пошкоджень, завданих затопленням квартири позивача, належним чином не встановив, чи співпадає обсяг вказаних у кошторисі робіт саме з обсягом завданих пошкоджень, чи не вказано у кошторисі нових робіт, які є необов'язковими для відновлення втраченого майна та їх проведення є зайвим, й відповідно до цього - належним чином не вирішив питання про те, чи виконання вказаних у кошторисі робіт не призведе до збільшення розміру витрат.

Крім того, у порушення вимог ст.ст. 10, 143 ЦПК України, залишаючи без належної уваги заперечення відповідачів щодо визначеного позивачем розміру завданої шкоди, суд не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, не попередив сторони про наслідки вчинення або не вчинення певних процесуальних дій, які є обов'язковими при розгляді вказаної справи, а саме: не сприяв належній організації проведення призначеної у справі експертизи для визначення реального розміру завданої позивачу шкоди.

Апеляційний суд у порушення ст.ст. 303, 315 ЦПК України також в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують доводи відповідача, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.