розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Южноукраїнвського міського суду Миколаївської області від 24 січня 2012 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 2012 року,

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки на погашення заборгованості за кредитним договором та виселення відповідача і інших осіб з іпотечного майна.

Свої вимоги мотивував тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_3 02 серпня 2007 року було укладено кредитний договір № NKUCGA106150127, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 53500 дол. США. Крім того, на забезпечення кредиту 21 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач надав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконує, в результаті чого заборгованість становить 60548,95 дол. США. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права банку на укладення від імені відповідача договору купівлі продажу іпотечного майна будь - яким способом та виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі за зняттям з реєстраційного обліку.

Заочним рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 січня 2012 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставах і в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 2012 року заочне рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом публічних торгів з початковою ціною 252 500 гривень. В інший частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що 02 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір № NKUCGA106150127, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 53500 дол. США під 12% річних.

На забезпечення виконання вказаного кредитного договору сторони 21 серпня 2007 року уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1

Задовольняючи частково позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки на підставах і в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (606-14) та відмовляючи в позові про виселення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконуються зобов'язання за кредитним договором, а тому у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, однак підстави для виселення з іпотечного майна відсутні, оскільки виселення допускається тільки після звернення стягнення .

Апеляційний суд не погодившись з висновками суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про продаж майна з публічних торгів, виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права продажу передбачене п. 27 іпотечного договору лише у разі звернення стягнення у позасудовому порядку.

Але, з такими висновками повною мірою погодитись не можна.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розгяладаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Якщо право позивача не може бути захищено обраним позивачем способом, суд має у зв'язку з цим відмовити в позові с зазначенням підстав такої відмови.

Як вбачається з позовної заяви, ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки публічним акціонерним товариством КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача договору-купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з публічних торгів апеляційний суд фактично вийшов за межі заявлених позивачем вимог та звернув стягнення на заставлене майно способом яким позивач не просив. При цьому апеляційний суд встановлював обставини справи відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», тоді як звернення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу регулюється ст. 38 зазначеного закону, який визначає фактичні обставини справи відповідно до положень норми матеріального права, які слід встановити суду.

Отже, погодитись з рішенням апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не можна як таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

Разом з тим висновки судів щодо відмови у виселені відповідача та інших осіб з іпотечного майна є законними та обґрунтованими.

За змістом ст.. 38 Закону України «Про іпотеку» питання про виселення при звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу може вирішуватись лише після здійснення процедури попередження, визначеною зазначено нормою закону, та після ухвалення рішення суду про такий спосіб задоволення вимог кредитора, або після укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя зазначеним способом.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу чинності не набуло, а у досудовому порядку сторони такий спосіб задоволення вимог кредитора не визначили, суди обґрунтовано відмовили позивачу в позові про виселення як передчасному.

Висновки судів в цій частині є законними та обґрунтованими і рішення в цій частині скасуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 342 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 2012 року в частині задоволення позову про свернення тсягнення на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.